Я (Романтика)

– Хай буде й так: це теж непогано!

– Ну, а як би ти намалював сьогоднiшнiй ранок?

– Я сказав би: «був ранок i все було так прекрасно, як голуба… птичка. Знаете: скок! скок!»

– І все?

– Цього досить; можна в двох словах передати цiлу картину.

– А я сказала б так: ти, Хлонько, enfant terrible[3 - Enfant terrible – нестерпна дитина; походить вiд французького виразу, що виник у XIX ст. та буквально означае «жахлива дитина».].

– Прошу не ображати мене!

– Хiба ти зрозумiв? – зареготала Майя. – Я ж нарочито i вжила сальоновоi мови, щоб не образити тебе!

Хлоня круто повернувся й пiшов до дальньоi кручi.

Гинули роси, зник жовтожар. Над рiкою випливало сонце й гримiло в простори. Далеко на Гралтайських Межах кричав санаторiйний дурень. І рiка несла цей оклик вниз по течii до моря. Дурень остаточно збожеволiв: вiн до краю налив рiку, вiн затопив ii своiм задушеним криком.

– Чижик-пижик! Все-таки скажи менi… – промовила Майя, коли Хлоня вiдiйшов на декiлька крокiв, i положила енергiйним жестом анархову голову на своi колiна.

Анарх подивився в Майiнi прищуленi очi й побачив у них не то тривогу, не то докуку.

– Тебе, може, дивуе те, що я тебе не так зустрiв, як бувало ранiш?

– А хоч би й це! – нервово кинула Майя.

– Коли тiльки це, то не варт вести нам такi розмови.

Майя замiсть того, щоб образитись, на всi очi подивилась на анарха.

– Значить, у тебе есть якiсь тайни? – сказала вона.

– Нiяких тайн у мене нема, – в’яло промовив вiн i, положивши руку на Майiне колiно, заплющив очi. Вiн що далi, то бiльш почував у своiм тiлi якусь немiч. – Покинь мене розпитувати.

– Хiба тобi неприемно?

– Так.

– Дивно! – сказала Майя i ще щiльнiш притулилася до нього. – Все-таки я не розберу, чому ти останнього часу ведеш себе якось…

– Ти думаеш?

– Да, я думаю. І, по-моему, не помиляюсь.

– Ну, коли ти так цiкавишся, – знову в’яло сказав анарх, – то я тобi скажу: я хорий.

Майя покосила очi на анарха й тихо запитала:

– Чим же ти хорий?

– Хiба тобi не все одно?

– От чудак! – неприродно засмiялась Майя. – Я ж тебе кохаю… Хiба ти забув?

Анарх провiв рукою по своiй волохатiй головi, подивився на довгi Майiнi вii, пiд якими вона сховала очi, i сказав:

– Давай не будемо валяти дурня.

– Ну, я бачу, що з тобою не можна серйозно говорити, – образилась вона. – Ти зi мною просто не рахуешся.