Вальдшнепи

Ти, звичайно, вчена людина, але, як менi вiдомо, на фiлологiчному факультетi таких питань не чiпали.

– Що ти хочеш цим сказати? – тоном ображеного промовив лiнгвiст.

– Буквально нiчого!.. А втiм, я хочу сказати от що: людину, Вовчику, дуже нелегко вбити!.. Ти ще нiколи не вбивав… не на вiйнi, а так, у звичайному побутi? Ну, от! А я вбивав, i знаю. Це дуже складна процедура. І саме тому складна, що робиш це цiлком свiдомо, заранi знаючи, що не вбити нiяк не можна.

– Ти, Дмитрiй, говориш нiсенiтницю!

– Нi, Вовчику, я говорю те, що думаю.

І говорю давно вiдому iстину: тiльки через убивство можна прийти до цiлковитого соцiяльного очищення… Ти розумiеш, що я маю на увазi? В динамiцi прогресу соцiяльну етику можна мислити тiльки як перманентний «злочин». Я злочин беру в лапки, бо свiдоме вбивство в iм’я соцiяльних iдеалiв нiколи не вважав за злочин.

Товариш Вовчик ще з бiльшим здивованням подивився на приятеля.

– З якого це часу ти почав так думати? – спитав вiн.

– Саме з того часу, коли я весело подивився на майбутне, коли в менi знову зi страшною силою заговорила воля до перемоги, коли я знову почав безумно ненавидiти своiх обмежених сучасникiв.

– Ти говориш зовсiм як пророк, – iронiчно кинув товариш Вовчик.

Карамазов холодно подивився на лiнгвiста i сказав:

– А ти думав, що я й справдi звичайна людина? Ах, який ти наiвний, друже! Отже, поспiшай виправити свою помилку, бо Дмитрiй Карамазов воiстину пророк. Справжнiй пророк, i тiльки через нього ти найдеш сенс у цьому земному життi.

Дмитрiй раптом зупинився. За якихось кiлька хвилин вiн пожовтiв. Рот йому перекосився, i нижня губа дрижала.

– Але Дмитрiй Карамазов, – сказав лiнгвiст, – все-таки великий фразер i проспiвав собi добрий панегiрик.

– Що ж робити? – криво всмiхнувся Карамазов. – На свiтi ще нiколи так не траплялось, щоб панегiрики складали тому, хто iх уже не проспiвав сам собi… так чи iнакше. Я спiваю собi цинiчно, але не в цьому ж справа. Мета завжди виправдовуе засоби.

Мiй цинiзм примушуе тебе й iнших звертати на мене увагу, менi ж цього й треба. А що я фразер, то ти теж правильно пiдмiтив, – несподiвано погодився вiн. – Звичайно, все це, мабуть, тiльки фрази, i завтра я iх, можливо, буду сам соромитись.

– Гм, чудеса! – сказав товариш Вовчик i раптом забiгав по кiмнатi. – І охота тобi, Дмитрiй, фiлософствувати? Це ж така глупота, що ти й не в’являеш собi.

– Саме що глупота?

– Та от ця ж… i взагалi всяка фiлософiя!..