Вальдшнепи

В цей момент вiн i не мiг чути, бо мислi й почуття раптом покинули його, i вiн лежав мертвим шматом м’яса. Так iз ним завжди бувало пiсля сварки з Ганною.

– Ах, Дiмi! Ти зовсiм даремно так про мене думаеш. От познайом мене з цими дачницями, i я тобi доведу це… Ти обiцяеш познайомити?.. Ну?

– Я зроблю все… що хочеш, – сказав Дмитрiй. – Тiльки, будь ласка, вийди вiдцiля.

Ганна не примусила довго прохати себе, i за якусь хвилину ii вже не було в кiмнатi. Тодi Карамазов вийняв iз чемодана купальний костюм i, покликавши товариша Вовчика, пiшов iз ним до рiчки.

– Ти подивись на цi обличчя, що обминають нас, – сказав лiнгвiст, посилаючи до нiг свого сетера. – Зверни увагу, як вони дивляться: iй-богу, як вороги. От психологiя! Коли приiхав на вiдпочинок, то обов’язково пан.

– Вони, очевидно, мають рацiю так думати.

– Так, по-твоему, треба знищити всi будинки вiдпочинку?

– По-моему, треба залишити цю тему, бо все одно з порожнiх фраз ми не виберемось. Коли цi дикуни не хочуть вбачати в тобi трудовоi людини й не хочуть розумiти, що ця людина мае право за якийсь рiк чи то два роки вiдпочити один мiсяць, то твое обурення проти них е цiлком законне явище.

– Словом, i тут тупик? – сказав товариш Вовчик.

– Що ти хочеш цим зазначити?

– Те хочу зазначити, що ти й справдi трагiчна фiгура.

– Очевидно, така вже вдача менi, – сказав Дмитрiй i широко позiхнув.

Вони пiдходили до рiчки. На пристанi суетились портовики i щось вигружали з пiдвод. Пароплава ще не було, не було й вiтерця, так що рiка стояла, як дзеркало. Ранок був винятковий: пiсля дощiв ночi стали холоднiти, i холодок нiчний затримувався на водi, аж поки сходило сонце.

– Ну, вже скоро почнемо полювати, – сказав товариш Вовчик i вiд задоволення крякнув.

Карамазов одв’язав свiй каюк, i вони, вiдпливши сажнiв три вiд берега, кинулись у воду.

І тодi ж хтось недалеко зареготав, Карамазов подивився i побачив у купальних костюмах Аглаю i тьотю Клаву. Вони стояли на рiчному пляжi й готувались лiзти в воду.

– Драстуйте, моi голуб’ята! – закричав товариш Вовчик.

– Здоров був, голубе! – вiдповiла йому криком тьотя Клава.

Дмитрiй вiдчув, що йому стало важко дихати.