Вальдшнепи

Вже фльоберiвськi дами зникли в темрявi абрикосового дворика, i товариш Вовчик щось захоплено розповiдае про тьотю Клаву. Тодi Дмитрiй раптом згадуе Ганну i вже не вiдчувае до неi тiеi злоби, що ii пiзнав увечерi. Йому навiть трохи заболiло серце, i вiн сказав:

– Ти, Вовчику, будь ласка, не говори Ганнi, де й з ким ми блукали сьогоднi.

– Чому це? – спитав лiнгвiст: вiн уже забув вечiрню розмову, коли сам радив приятелевi ховати вiд Ганни своi зустрiчi з Аглаею.

– Я так хочу! – сказав Карамазов.

Товариш Вовчик здивовано подивився на Дмитрiя, декiлька разiв здвигнув плечима, але згоду, звичайно, дав.

– Згоду я даю, – сказав вiн. – Але от що, друже: як це так трапилось, що московськi дами зробились украiнками?

– Це питання i мене дуже цiкавить.

– Цебто ти теж нiчого не знаеш? – спитав здивований лiнгвiст.

– Стiльки знаю, скiльки й ти.

– Дивно. Коли хочеш загадково. Їй-бо… Ти як гадаеш?

– Я теж думаю, що загадково. І думаю, що цю загадковiсть дами нарочито утворюють для, так би мовити, пiкантности.

– Це менi, iй-богу, подобаеться! – скрикнув iз задоволенням лiнгвiст. – Чому не зробити зi звичайноi випадковоi зустрiчi iнтересну пригоду? Інтрига не тiльки в романi цiкава рiч, вона i в життi приемна розвага.

– Ти, я бачу, починаеш фiлософствувати, – усмiхнувся Карамазов.

Товариш Вовчик, звичайно, не погодився з цим твердженням i сказав, що Дмитрiй все-таки анальфабет i не розумiе, що таке фiлософiя.

– А втiм, – промовив вiн, – я не про це. Я хочу про твою фортуну. Тобi страшенно везе, i я, iй-богу, заздрю. Аглая й справдi не дiвчина, а прямо запашна клубничка. Смак тобi зовсiм не поганий.

– Ти не задоволений тьотею Клавою?

– Боже борони. Навпаки – з тьотею Клавою безперечно краще зв’язатися… Знаеш, iз замiжньою жiнкою багато безпечнiш.

Товариш Вовчик зареготав од задоволення i заплигав, як молоде теля.

…Коли вони сходили на свiй ганок, у пiвнiчнiй частинi заштатного городка вже кричали раннi провiнцiяльнi пiвнi.

V

На другий день вони знову зустрiлись: тепер вони зустрiчались кожного вечора. На шостий день над дачним поселком раптом розiрвалась гроза. Хмари заволiкли все небо, i цiлий день iшов краплистий дощ. По вулицях стояли великi калюжi, й надзвичайно розмило дерев’янi тротуари. Тьотя Клава прислала до Карамазових дiвчину iз запискою й просила в нiй друзiв сьогоднi не виходити.