Вальдшнепи

– Nullement, – промовила дiвчина. – On ne voit раs tous les jours un malade comme vous etes[5 - Аж нiяк, – промовила дiвчина. – Не завжди побачиш такого хворого, як ви (фр.).].

– Ти мене вважаеш за хворого? – образився Дмитрiй.

– Боже борони, – сказала Аглая. – Менi тiльки неприемно, що твоiй розмовi бракуе логiки. З одного боку ти висловлюеш безперечно розумнi думки, а з другого – плутаешся в Ленiнах, у клясах тощо.

– Ну от, знову стара iсторiя, – незадоволено промовив Карамазов. – Чи не думаеш ти вплинути на мою iдеологiю.

Коли так, то ти даремно витрачаеш сили. Взяти хоч би те ж вiдродження моеi нацii. Я його iнакше не можу мислити, як засiб, не як мету, як фактор, що допомагае менi розв’язати основну соцiальну проблему. Вiдродження моеi нацii це е шлях до чiткоi диференцiацii в нашому суспiльствi й, значить, крок до соцiялiзму. Інакше на це вiдродження я дивитись не маю охоти.

– Значить, iз твого вiдродження нi чорта й не вийде! – грубо кинула Аглая i, зробивши з долонь рупора, покликала тьотю Клаву.

Карамазов поглядом переможця подивився на дiвчину. Вiн не тiльки не образився – йому навiть приемно було, що вона зiрвалась зi спокiйного тону. Їi самовпевненiсть i захоплювала i в той же час нервувала його, бо що ближче вiн сходився з нею, то сильнiш вiдчував ii впливи на свiй свiтогляд.

– А Вовчик не зовсiм поганий спiвбесiдник, – пiдходячи, сказала тьотя Клава. – І виявляеться… зовсiм не комунар.

– Дозвольте, – заметушився лiнгвiст.

 – Хiба ви не знаете, що Дмитрiй член компартii?

– Не турбуйтесь! – сказала Аглая… – Знаемо… i думаемо, що вiн не буде гнiватись на тьотю Клаву за одвертiсть.

– Цебто ти хочеш сказати, – промовив Карамазов, – що тьотя Клава мене образила?

– Ми хочемо сказати, – кинула Аглая, – що комунiсти, хоч i не поганi люди, але в бiльшостi страшенно нуднi… Ну, словом, свiторозумiння iхне – можна напевно твердити – не сягае далi Чемберлена з моноклем i черговоi парт’ячейки… Правда, цiкавляться ще китайськими справами.

Карамазову пересмикнуло обличчя. Його карючило, що цi випадковi позапартiйнi дачницi так неохайно ставляться до його партii. Будучи, так би мовити, вiчним опозицiонером, вiн у той же час був своерiдним фанатиком комунiзму й, звичайно, не мiг спокiйно реагувати на це зовсiм невиправдане нахабство.

Але розмову вже скiнчили й умовлялись, де можна буде зустрiтись завтра.