Вальдшнепи

Десь ревiв пароплав, i далеко на пiвднi пливли його привабливi вогнi. Раз-у-раз фаркали й падали аеролiти i тривожили очi загадковим свiтлом свого ярко-срiбного горiння.

– Так, – раптом промовив Дмитрiй. – Хто хоче бути вольовою людиною, той не може не побороти в собi невпевненiсть. І ти правду говориш, що я вже ii поборов. Я не можу не побороти, бо майбутне за моею молодою нацiею i за моею молодою клясою.

Вiн узяв ii руку й мiцно стиснув. Жива людина знову прокидалась у нiм, i вiн ще раз перетворювався. Вiн навiть не помiтив, як Аглая iронiчно посмiхнулась, коли вiн майбутне своеi нацii зв’язував з «якоюсь там» клясою.

– Я iнодi буквально задихаюсь од щастя, – говорив вiн далi, скидаючи з кручi камiнцi й зовсiм не помiчаючи, що його розмовi бракуе елементарноi послiдовности. – Темнi сторони нашоi дiйсности тодi зовсiм зникають iз моiх очей, i я починаю рости i виростаю у велетня. Бо й справдi: в суспiльствi не може бути такоi ситуацii, коли неможлива боротьба. Коли ж це так, то… як усе-таки весело жити «на етом свете, господа»… Ти не можеш i уявити, як я полюбив це заяложене слово – прогрес.

Прогрес – це ж, по сутi, якiр спасiння. Це ж вихiд iз того становища, що в нього зайшла революцiя.

– Але ти говориш зовсiм, як учень першоi групи, – сказала Аглая.

– Цiлком справедливо! – гаряче пiдхопив Дмитрiй. – Я i есть учень першоi групи й маю мужнiсть визнати це. Така вже логiка подiй: хто хоче жити в нашi днi, той обов’язково мусить починати з абетки…

– І витягнути з архiву старi гасла?

– А хоч би й так.

Хiба революцiйнi гасла сьогоднiшнього дня завтра не можуть стати революцiйними? Хiба ми не маемо прикладiв? І навпаки: хiба льозунги якогось 1917 року сьогоднi не стали фарисейством i матерiялом для спекуляцii? Це не значить, що ми збанкротували, а це значить, що треба бути дiалектиком. Сьогоднi масу можна повести тiльки пiд тим стягом, що на ньому буде чiтко написано – «прогрес».

– Навряд тiльки чи вона пiде за тобою, бо маса не терпить абстракцii.

А прогрес – це для неi абстракцiя.

– Цiлком погоджуюсь, – сказав Карамазов. – Але я далеко стою вiд вульгарного тлумачення маси. Революцiю маса творить через свою iнтелiгенцiю, бо всякий масовий вибух тiльки тодi робиться революцiею, коли ним починають керувати Дантони, Ленiни чи то Троцькi.

– З тебе вийшов би не зовсiм поганий агiтатор-прогресист, – кинула Аглая i демонстративно засвистiла якусь шансонетку.

– Ти менi робиш багато чести своею заявою.