Остарбайтер

На всяк випадок;)

– Ну ясно.

Через певний час Антiн вирiшив продовжити:

– Чим ти займаешся?

– Консультант з пiдбору персоналу на одному пiдприемствi з мережевих продажiв.

– О-о… Оце так… Оце справдi круто, – вирiшив пiдлеститися Антiн.

– Та зовсiм нi. Звичайнiсiнька сидяча i зовсiм не творча робота.

Загадкова сусiдка за коротку мить додала:

– Зовсiм не круто) Хiба… Я вдома працюю. Маю купу вiльного часу.

– Це значить, ти належиш сама собi. Робиш, що хочеш. Це тааакий кайф.

– І самоконтроль;)

– Краще самоконтроль, анiж…)

– Дякую на гарному словi.

Нарештi усвiдомила, що вибрала правильний життевий шлях)

– А до цього?))

– Хотiла стати юристом.

– А я – iнженером. Принаймнi, цього хотiв мiй батько. А я просто любив математику.

Антiн вiдчув певну спорiдненiсть зi своею випадковою спiврозмовницею. «Значить i у них не все задумане вдаеться…» – подумав вiн про москвичiв i прочитав на екранi телефону:

– Гарного ранку майбутнiм «остарбайтерам».

Антiн було вирiшив образитися на оце «остарбайтерам», але зрозумiв, що ображатись тут немае чого: так само як москалi не розумiли, що називати «хохлами» украiнцiв образливо, так само i тут.

І чого ж, власне, ображатися? Адже вiн i е – «остарбайтер». Звичайнiсiнький «остарбайтер»… Можна сказати – вгадала. На серцi в Антiна було легко i солодко. Його розважило це спiлкування i неабияк потiшило. Вiн взагалi ось так, запросто, нiколи не спiлкувався з москвичками, окрiм своеi Лiзи.

Вiн хотiв засмажити яешню на снiданок, але на очi потрапив вiршик з газети, на якiй стояла на пiдвiконнi пательня, який видався йому дуже в тему того дiалогу про людське призначення i дитячi мрii, яким не судилося здiйснитися.

И пусть ты что-нибудь и значишь,

Но только за проезд судьбе

Ты, как и все, не златом платишь,

Но жизнью, вверенной тебе!

Спiлкування враз набрало нових обертiв.

– Це чие?

– Терентiя Травника, – авторитетно вiдписав Антiн.

– Не читала) Не можу себе примусити читати.

Хiба що тiльки певних поетiв.

– Шекспiра, Данте? – поцiкавився Антiн.

– Виключно Шекспiра.

– З вiршiв – лише Бродський… – несподiвано для самого себе написав хлопець. Вiн i справдi колись давно полюбляв читати Бродського. І з усiх росiйських поетiв поважав лише його. Додав: – Все одно вiдчуваеться iнтелект) Навiть без Данте.

– Чому лише Бродський?? – поцiкавилась незнайомка i враз додала: – Ой дякую, лестиш))

– Ну не знаю… Подобаеться.