Двері в день. Міс Адрієна

На покрiвлi одного з вагонiв на простелених мiшках лежить кiлька постатiв чоловiкiв. Трое з них розмовляють, а четвертий лежить горiлиць i, слухаючи клекоту колiс, дивиться в небо, де на обрii висить червоний, великий, мов мiдяний рондель, мiсяць. Коли трое перших змовкли, заговорив четвертий, – вiн говорив тихо й нiби трохи здивовано.

– Інженери думають замiсть них, шофери кохають iхнiх жiнок, солдати розстрiлюють чорних тубiльцiв та б’ються один з одним замiсть них, моряки ведуть замiсть них з Сан-Франсiско до Монтевiдео i до Майлборну й далi важкi кораблi, збиваючи море в пiну, шахтарi риють землю, добуваючи скарби, – все це робиться за них i все iнше робиться замiсть них, бо вони господарi!.

.

Ми ж господарi лише свого мозку та серця i все робимо сами. І навiть, коли немае роботи, i на руках мозолi стають м’якими, стираються, i руки стають важкi, наче наллятi водою, або коли гуркотить революцiя, або немае хлiба, ми все одно думаемо сами й сами почуваемо, бо ми господарi свого мозку та серця.

– Це тобi приснилося, Тоде, чи ти серйозно? – запитав один з подорожнiх, пiдвiвши голову на лiкоть i уважно подивившись на товариша.

– Нi, це я серйозно!

– Вiдки ж ти знаеш i хiба ти був там?

– Я прочитав недавно одну книжку. І хiба треба бути там, щоб знати про це? Досить прочитати iхнiх книжок або подивитися на iхнi картини в кiно, i тодi все стане ясним.

Пiсля цього всi четверо змовкли, кожний з них щось думав про себе: всi четверо подорожнiх були робiтники механiчних майстерень «Червона Зоря».

Цi майстернi розташовано в невеликому мiстечку, що знаходилось в прикордоннiй смузi Украiни бiля Польщi. Час був неспокiйний, бо щодня можна було чекати нападу полякiв, якi хотiли поширити свое панування аж до Киева, а коли б змога, то й на всю Украiну. Крiм того, селяни, маючи в своiх скринях та коморах безлiч мiського добра, не продавали хлiба i не вiдвозили до мiста. Робiтники голодували, i доводилось витрачати багато зусиль, щоб годувати великi сiм’i, працювати на заводi i брати участь у громадських органiзацiях.

За грошi на селi нiчого не можна було дiстати, i замiсть купiвлi-продажу було запроваджено обмiн фабрикатами та продуктами. З усiх робiтничих районiв краiни везли робiтники в хлiборобськi райони рiзнi фабрикати та крам, щоб вимiняти на хлiб. Голодний Донбас вантажив сiллю цiлi потяги, i робiтничi органiзацii проводжали iх, сподiваючись, що додому повернуться вони вже з хлiбом, картоплею та олiею.