Двері в день. Міс Адрієна

Помiж вибухами громадянськоi вiйни та вiйни з бiлими робiтникам доводилось воювати з голодом та iз зруйнованим господарством.

Четверо робiтникiв, що iхали на покрiвлi вагона, теж були вiдрядженi своiм заводом на село по хлiб. У вагонi вони везли сiль, серпи, коси, кухлi й iншi фабрикати, i через те, що в вагонi було незручно й задушно, вони примостилися на покрiвлi, щоб можна було подихати свiжим повiтрям i ввесь час бути обiзнаними в справах.

Їхати було недалеко – до першоi станцii, але це забирало майже цiлу нiч, бо потяг iхав повагом через те, що колiя була попсована, та й вагони i паровоз були не в лiпшому станi.

Пiсля деякоi мовчанки знову заговорив один з робiтникiв:

– Я думаю, чи вдасться нам намiняти хоч трохи хлiба, бо я iздив кiлька разiв, i це дуже важко. Спекулянти понавозили на села безлiч всякого добра, i селяни вередують.

– От Теодор не турбуеться, – сказав другий робiтник. – Вiн знае, що вiн гарний та молодий, присватаеться до якоi-небудь молодицi, от i намiняе.

– Якi там молодицi, – сказав Теодор, – я живу сам з батьком, обидва працюемо, бiльше нiкого в нас нема, годувати крiм себе нiкого.

Вiн пiдвiвся й сiв. Мiсяць потроху заходив за обрiй, i з протилежного боку присмерки розривалися свiтлою денною смугою. Подував свiжiй вiтер, i Теодор силкувався, якомога бiльше, вдихнути його в своi легенi. В якомусь з вагонiв спiвали пiсень, i вони чудернацько рвалися клекотом колiс, то знову лунали, нiби над самим вухом.

– У кого з вас, хлопцi, е на селi знайомi? – запитав Теодор.

Вiдповiдi не було. Очевидно iхали навмання, без усяких перспектив.

– Цiкаво менi, – продовжував Теодор, – от коли б такого короля, що мае трести й копальнi, посадити на покрiвлю вагона i примусити iхати по хлiб, цiкаво, чи поiхав би вiн чи нi?

На це знову нiхто не вiдповiв, очевидно, потомленi, вони позасинали, i тепер кожному снився свiй сон, але й у кожному снi, мабуть, було дуже багато загального, як було багато загального й у зовнiшньому виглядi цих чотирьох робiтникiв.

Тiльки Теодор знову хотiв прилягти, як почув, що потяг спиняеться. Тормози зашкребли об колеса, вагон сильно хитнуло, i нарештi потяг став. Люди позiскакували з вагонiв, i вночi серед полiв чувся сильний галас, нiби то зупинилася табором дика орда татар або киргизiв. Хтось вистрелив кiлька разiв у повiтря, може, для того, щоб налякати невiдомого ворога, а може просто зi сну.