Двері в день. Міс Адрієна

Коло нього стояла схвильована Оксана, якою вiн ii ще нiколи не бачив. Вона силкувалася прогнати чоловiка, iнодi роблячи рух рукою, нiби вiдштовхуючи його. Вона дуже зблiдла й часто оглядалася по сторонах, чи не бачить ii хто. Нарештi, вона одвернулась од чоловiка i швидко побiгла назад до будинку.

Незнайомець, не повертаючись, зробив рух рукою, наче протирав лiве око, i потiм швидко пiшов геть.

«Де я Його бачив?» подумав Теодор, силкуючись щось згадати.

VIII

На вантажному потязi

Багнеться бути,

Кондуктором на вантажному потязi,

В похмуру нiч,

Темку нiч,

Осiнню, дощову,

Сидiти на тормозi,

У кожусi,

Зiгнувшись, скупчившись.

Дивитись у прiрву рухливу,

Про днi, що минули,

Що в серцi зосталися,

Ясними плямами,

Про образи згаданi,

Заснулi у грудях навiки,

Навiки,

Мрiять,

Мрiять,

Вдивляючись в сутiнь.

    Михайль Семенко.

Перед тим, як з’ясувати дивне поводження Оксани Совз, а також iншi моменти, що були зв’язанi з листом, якого одержав Теодор, ми мусимо забiгти трохи назад, щоб з високостiв попереднiх пригод та подiй можна було широко розглянути обрii цiеi iсторii.

Багато романтичних людей дуже жалкують, що всi таемницi викриваються та пояснюються досить просто, що немае в наш вiк загадкових iсторiй, що iх так часто можна прочитати в книжках романiстiв. Що ж поробиш! Звичайно, щоб задовольнити аматорiв таемничих iсторiй, можна таку iсторiю винайти, але при денному свiтлi всi таемницi стають реальними.

Може хто-небудь любить читати про таемнi звуки церковних дзвонiв, про мерцiв, що встають з домовин, про привидiв, що блукають кладовищами або ярами, де на горбку стоiть хрест або криниця. Але не раджу захоплюватись такими речами, бо навiть маленький пiонер доведе вам, що у дзвони дзвонять попи, а на кладовищi, коли ненароком спiткаеш яку-небудь мару, то така мара часто обертаеться в коняку, що чухае гриву об трухлявий хрест. Запевняю, що багато цiкавих пригод може скоiтись i без коняки.

Звернiть увагу. Блискучими рейками на украiнськiй землi крiзь нiч котиться вантажний потяг, але його навантажено людьми, що сами за себе думають i почувають. Люди у вагонах, люди на буферах i люди на покрiвлях вагонiв. Нi iскрам з димаря паровозу, нi зоряним жаринам нiчного неба не збаламутити iхнього бажання iхати. Вони iдуть по хлiб i мрiють, як мрiяли iх прадiди-чумаки, що iздили на мажах, дивлячись у небо на Чумацьку Дорогу, далеко до моря по сiль.