Двері в день. Міс Адрієна

Вона ж пiд його поглядом трохи зщулилась, нiби iй стало холодно, хоча в кiмнатi було парно i лисина ii чоловiка давно вкрилася рясним потом.

– В мiстечку сьогоднi щось неспокiйно! – говорив далi Совз, вiдкушуючи шматок просяного хлiба. Мiсцевий ксьонз говорив контрреволюцiйну промову, а на базарi не хотять приймати радянськi знаки, Скажи менi, Тоде, невже знову буде яка-небудь навала? Так вже набридли всякi хвилювання. Пам’ятаю, ранiше можна було погуляти в компанii, випити трошки, поiхати кудись у лiс, або за рiчку… Ех, i були ж часи! Що з того, що ти менi багато обiцяеш, але ж поки воно буде, то й охота вiд нього вiдпаде…

– Ти краще iж, Миколо, – перетяла його Оксана, – швидко гудок, а ти як заведеш катеринку, що було гарно й весело, так i пообiдати не вспiеш.

Теодор здивовано глянув на неi, але вона знову завмерла. В цей час в сiнях стукнули дверi, залопотiли босi ноги, i на порозi кiмнати з’явилося мале, розпатлане дiвча, все замурзане й заляпане грязюкою.

– Де ти була, Оленко? – сплеснула руками здивована Оксана, пiдвiвшись зi стiльця. – Де це ти так задрiпалась?..

– Ану, йди но сюди! – заговорив Совз.

Оленка подивилась на батька i наготовилась тiкати назад, але ii вчасно пiймала за спiдничку Оксана.

– Ну, йди, не бiйся, дурненька! Батько не зачепить! Тiльки ж скажи, де це ти гуляла?

Дiвчинка побачила на обличчi Оксани веселу посмiшку, стала смiливiшою i вiдповiла тоненьким голоском, все ще з небезпекою поглядаючи на батька:

– Я з Івасем пасла у ковбанi качок! Зi мною прийшов дядя, вiн питав тебе, мамо Оксано!.

– Де вiн? – якось рвучко запитала жiнка.

– Вiн чекае на вулицi!.. Але ти не йди, – заверещала дiвчинка, побачивши, що Оксана зробила рух до дверей, – батько битиме… Не йди!..

Але Оксана, залишивши дiвчинку, швидко вийшла з кiмнати. Теодор подивився iй услiд, трохи здивований ii занепокоенням.

– Так ти по ковбанях таляпаешся? – говорив Совз Оленцi, – та ще й хлопцiв принаджуеш… Дядю, кажеш, привела? Рано починаеш!.

Обiд скiнчено. Теодор, слухаючи новi жартливi докори Совза, пройшовся по кiмнатi. Вiн хотiв скористуватися з моменту, щоб прочитати листа, але, випадково глянувши у вiкно, що виходило на вуличку, здивовано зупинився.

Спиною до нього стояла висока постать якогось, нiби знайомого Теодоровi, чоловiка.