Остап Шаптала. Повісті

– Іди ж розговлятись, – шепнула Олюся.

Шаптала поволi пiдвiвся й пiшов до iдальнi.

Там стiл був вщерть заставлений iжею.

– Ось заради тебе порося з начинкою, – казала мати.

– А менi вже й немае? – шуткував батько.

– Ти старий, – смiялася мати й поклала синовi половину поросяти.

Батько налив горiлки.

– Ми з сином сивенькоi, – казав вiн, радiючи з того, що може чимсь догодити синовi.

Шаптала почував себе нiяково серед такоi ласкавости й прихильности.

Батько розбив крашанку, посипав ii сiллю та, куснувши, здивувався.

– Скiльки за рiк крашанок з’iдаеш, i всi вони однаковi, а в цю нiч навiть крашанка робиться смашнiшою. Куштуй, Остапе.

– Тiльки паски не криши на стiл. Вона ж свячена… – докiрливо зауважила мати.

– Не буду, – винувато промовив Шаптала.

Почувши себе дiйсно винуватим, вiн, нахилившись над столом, позбирав крихти свяченоi паски.

Мати вдоволено посмiхнулась i глибоким поглядом оглянула сина. Потiм вона зiтхнула. Вона була певна, що син ii любить, але любить там, десь у глибочинi своеi мовчазноi душi.

– Матусю, люба й кохана! Хочеш я стану перед тобою навколюшки i покладу голову тобi на груди, що дали менi силу та розум, а ти, як у дитинствi моiм, спокiйно й поволi розкажеш про пригоди хороброго лицаря у краiнi лютих звiрiв та огидних страховищ… Я хочу ще раз почути, якою красою блискали очi його пiсля перемоги…

Але вiн нiколи не скаже подiбного, ii син.

Батько облишив сало, яким зацiкавився був, i прислухався.

– Олюся кличе, – тихо сповiстив вiн.

Мати схопилась i подалася до хвороi. За мент вона повернулася.

– Олюся хоче посидiти разом з нами… Ходiм. Остапе.

Їi лякало уперте бажання доньки, хоч та запевняла, що почувае себе гаразд.

Батько й собi поплентався за ними. Олюсю закутали в бавовняну ковдру, i Шаптала принiс ii на руках до iдальнi.

– Спасибi, спасибi, – дякувала дiвчина, коли ii посадовили на стiльця, як давно… бiльше мiсяця я не бачила цiеi кiмнати.

Вона нiби щойно прокинулась i була ще пiд впливом жахних снiв. Очi iй блискали, ще не ймучи вiри радостi пробудження.

Шаптала сидiв бiля неi й пiдтримував iй стан рукою.

– Їжте, iжте, – прохала дiвчина, посмiхаючись: – тато, випий горiлки…

– Гм… – пробуркотiв старий. Проте налив собi чарку.

– Хай ти будеш здорова, – промовив вiн.