Повернення Шерлока Голмса

– Авжеж, усе, – мимоволi вирвалося у мене.

– Ясно, як день, – докинув i Голмс.

Почувши несподiванi нотки в його голосi, я пiдняв голову. Обличчя Голмса мене вразило. Воно тремтiло вiд ледве стримуваного смiху, очi виблискували. Раптом я побачив, що мiй товариш ледь опановуе себе, щоб не розреготатися.

– Ви тiльки подумайте! – нарештi сказав вiн. – Нiхто не здогадаеться. Яка, проте, оманлива зовнiшнiсть! Який гарний юнак! Урок нам, аби надалi не занадто покладалися на власнi враження, чи не так, Лестрейде?

– Саме так, мiстере Голмс.

Зайва самовпевненiсть лише шкодить, – запевнив той.

Нахабство цього чоловiка перейшло всi межi, але заперечити йому було нiчого.

– Яке дбайливе провидiння! Це ж треба було, щоб, знiмаючи капелюха з гачка, цей юнак притиснув до стiни великий палець правоi руки! Який природний рух, можна лише собi уявити!

Зовнi Голмс був повнiстю спокiйний, але все його тiло напружилося, як пружина, вiд стримуваного хвилювання.

– До речi, Лестрейде, хто мав честь зробити це чудове вiдкриття?

– Економка.

Вона вказала на пляму констеблевi, котрий чергував уночi.

– А де був констебль?

– На своему посту в спальнi, де й сталося вбивство. Наглядав, аби нiхто нiчого не чiпав.

– Чому ж полiцiя не помiтила цей вiдбиток учора?

– Ми не мали особливих причин оглядати передпокiй настiльки ретельно. У такому мiсцi не вiдразу й помiтиш, самi бачите.

– Так-так, зрозумiло. У вас, звiсно, немае сумнiвiв, що вiдбиток був тут i вчора?

Лестрейд поглянув на Голмса, як на людину, що несповна розуму.

Зiзнаюся, веселий вигляд мого приятеля та його безглузде запитання спантеличили й мене.

– Ви що ж, вважаете, що Мак-Фарлейн вийшов серед ночi з в’язницi зумисне для того, щоб залишити ще один доказ проти себе? – спитав Лестрейд. – У всьому свiтi не знайдете кримiналiста, котрий заперечив би, що це вiдбиток великого пальця правоi руки Мак-Фарлейна й нiкого iншого.

– У цьому немае жодних сумнiвiв.

– То чого ви ще хочете? Я дивлюся на речi тверезо, мiстере Голмс, менi важливi факти.

Маю факти – роблю висновки. Якщо я вам ще буду потрiбен, знайдете мене у вiтальнi, я йду писати звiт.

До Голмса вже повернулася його звична незворушнiсть, хоча менi здавалося, що в його очах усе ще мерехтять веселi iскринки.

– Незаперечний доказ, чи не так, Ватсоне? – звернувся вiн до мене. – Однак саме йому Мак-Фарлейн буде зобов’язаний своiм порятунком.

– Яке щастя! – радiсно вигукнув я. – А я вже боявся, що все пропало.