Повернення Шерлока Голмса

– Пропало? Такий висновок був би дещо передчасним, любий Ватсоне. Рiч у тiм, що доказ, якому наш колега Лестрейд надае такого великого значення, мае справдi серйозну ваду.

– Жартуете, Голмсе! Яку ж?

– Учора, коли я оглядав передпокiй, вiдбитка тут не було. А тепер, Ватсоне, погрiемося трiшки на сонечку.

Украй здивований, але з певною надiею в серцi я спустився за своiм товаришем до саду. Голмс обiйшов навколо будинку, уважно його вивчаючи. Потiм ми повернулися й оглянули всi кiмнати вiд пiдвалу до горища. Половина кiмнат стояла без меблiв, але детектив уважно дослiдив i iх.

– Випадок i справдi незвичайний, Ватсоне, – тiшився вiн. – Мабуть, час просвiтити нашого приятеля Лестрейда. Вiн трохи позловтiшався на наш рахунок. Тепер настала наша черга, якщо я правильно розв’язав загадку. Здаеться, я знаю, що треба зробити… Авжеж, саме так!

Коли ми зайшли до вiтальнi, iнспектор Скотленд-Ярду все ще сидiв там i писав.

– Пишете звiт? – спитав його Голмс.

– Так.

– Боюся, передчасно. Розслiдування ще не закiнчилося.

Лестрейд занадто добре знав мого приятеля, щоб пропустити його слова повз вуха. Вiн поклав ручку й iз цiкавiстю звiв свiй погляд на Шерлока.

– Що ви маете на увазi, мiстере Голмс?

– А те, що е важливий свiдок, котрого ви ще й не бачили.

– Можете його нам показати?

– Гадаю, що так.

– Тодi тягнiть його сюди.

– Зараз. Скiльки маете констеблiв?

– У будинку й надворi загалом трое.

– Чудово. А скажiть, вони всi хлопцi високi, дужi, а голос у них гучний?

– Звiсно, однак до чого тут iхнiй голос?

– Я допоможу вам це збагнути, i не лише це, – пообiцяв Голмс. – Будьте такi люб’язнi, покличте ваших людей, зараз i почнемо.

За п’ять хвилин трое полiсменiв стояли в передпокоi.

– У хлiвi е солома, – звернувся до них Голмс. – Будь ласка, принесiть два оберемки. Це допоможе нам роздобути свiдка, про котрого я згадував. Так, дякую. Сподiваюся, ви маете сiрники, Ватсоне.

Як я вже казав, на другому поверсi мiстився широкий коридор, куди виходили дверi з трьох порожнiх спалень. Ми пiшли в кiнець коридора, i Голмс розставив усiх по мiсцях. Полiсмени всмiхалися, Лестрейд витрiщався на мого приятеля. Здивування на його обличчi змiнилося очiкуванням, а очiкування – обуренням. Голмс стояв перед нами з виглядом фокусника, котрий зараз почне демонструвати дива.