Повернення Шерлока Голмса

– Наш Лестрейд насолоджуеться перемогою, – втомлено всмiхнувся Голмс. – І все ж пошуки облишити зарано. Будь-який доказ може обернутися iншим боком i дати розслiдуванню напрямок, протилежний тому, в якому рухаеться Лестрейд. Снiдайте, Ватсоне, а потiм поiдемо разом i подивимося, що можна зробити. Здаеться, менi сьогоднi не обiйтися без вашоi допомоги.

Голмс iсти не став. Цей дивовижний чоловiк у хвилини душевноi напруги навiть думати не мiг про iжу. Сподiваючись на свою виняткову витривалiсть, вiн не iв i не спав, поки вже з нiг не валився вiд повного виснаження.

«Не можу зараз витрачати енергiю на травлення», – вiдмахувався вiд мене детектив, коли я, користуючись правом лiкаря, змушував його до споживання iжi. Тому я не здивувався, що Голмс i того ранку не торкнувся снiданку.

Любителi гострих вiдчуттiв усе ще юрмилися навколо Дiп-Дiн-гауса, який виявився точно такою замiською садибою, якою я ii собi уявляв. У воротах нас iз виглядом переможця зустрiв Лестрейд, на його обличчi був вираз трiумфу.

– Ну що, мiстере Голмс, переконалися, що помилилися? Знайшли свого волоцюгу, га? – реготнув вiн.

– Я ще не дiйшов жодного висновку, – вiдповiв мiй приятель.

– Зате ми дiйшли свого висновку! І сьогоднi вiн блискуче пiдтвердився. Доведеться вам визнати, мiстере Голмс, що цього разу ми вас обскакали.

– Судячи з вашого вигляду, сталося щось надзвичайне.

Лестрейд знов реготнув.

– Ви, як i всi, не любите програвати, мiстере Голмс! Але що вдiеш, людина не може завжди все передбачити, еге ж, докторе Ватсон? Будь ласка, пiдiйдiть сюди, джентльмени, сподiваюся, що зможу надати вам беззаперечний доказ провини Мак-Фарлейна.

 – Детектив повiв нас коридором у темний передпокiй. – Скоiвши злочин, молодий Мак-Фарлейн зайшов сюди за своiм капелюхом. А тепер погляньте!

Вiн театральним жестом запалив сiрника, i ми побачили на бiлiй стiнi темну пляму кровi. Лестрейд пiдняв сiрника ближче – це виявилася не просто пляма, а чiткий вiдбиток великого пальця.

– Придивiться до нього в лупу, мiстере Голмс!

– Зараз.

– Ви ж знаете, що в усьому свiтi не знайдеться двох однакових вiдбиткiв пальцiв?

– Щось таке чув.

– Тодi чи не були б ви такi люб’язнi звiрити цей вiдбиток iз вiдбитком великого пальця правоi руки Мак-Фарлейна, який зняли сьогоднi вранцi за моiм наказом?

Вiн простягнув нам шматочок воску. І без лупи було ясно, що обидва – вiдбитки одного пальця. Я збагнув, що нашому клiенту кiнець.

– Усе ясно, – заявив Лестрейд.