Повернення Шерлока Голмса

Вони спалахнули, як порох, i коли жiнка добiгла до складу, полум’я вже все охопило. І вона, i пожежники чули запах смаженого м’яса. Нi про папери, нi про особистi справи мiстера Олдейкра нiчого не знае. Ось, любий Ватсоне, i весь звiт про моi сьогоднiшнi невдачi. І все ж, i все ж… – його руки нервово стиснулися в кулаки, i детектив продовжив iз пристрасною впевненiстю: – Я знаю, що гра нечесна. Вiдчуваю це нутром. Економка щось приховуе. Але що саме – все ще не можу збагнути. Вона дивилася похмуро та зухвало, як людина з нечистою совiстю.

Але що про це говорити, Ватсоне… Боюся, однак, якщо нам не допоможе випадок, норвудська справа не займе свого мiсця в хронiцi наших успiхiв, яка, як менi здаеться, рано чи пiзно впаде на голову покiрного читача.

– Але ж для суду важливо, яке враження справляе людина, чи не так? – спитав я.

– На враження, любий Ватсоне, покладатися небезпечно. Пригадуете Берта Стiвенса, того кривавого вбивцю, котрий розраховував, що ми його врятуемо? А на вигляд вiн був такий сумирний, як учень недiльноi школи.

– Це правда.

– Тому якщо не подамо обгрунтованоi версii, Мак-Фарлейну кiнець. Докази проти нього незаперечнi, i сьогоднi я переконався, що подальше розслiдування лише погiршить справу. Мiж iншим, переглянувши папери, я виявив одну цiкаву деталь, яка може послужити висхiдною точкою для нашого розслiдування. Виявляеться, що впродовж цього року Олдейкр заплатив якомусь мiстеровi Корнелiусу доволi солiдну суму грошей, тому зараз вiн, щиро кажучи, жебрак. Цiкаво, що це за мiстер Корнелiус, iз яким будiвничий, котрий покинув справи, укладав такi серйознi угоди? Чи не мае вiн якогось стосунку до того, що трапилося? Можливо, той Корнелiус – маклер? Однак я не виявив жодноi розписки в отриманнi таких значних сум.

Доведеться звернутися в банк за iнформацiею про цього джентльмена. Але боюся, любий друже, що нас чекае безславний кiнець – Лестрейд нашого пiдопiчного повiсить, i Скотленд-Ярд опиниться на висотi!

Не знаю, чи спав Шерлок Голмс тiеi ночi, та коли я зiйшов вранцi до снiданку, вiн сидiв у iдальнi блiдий, змучений, iз темними тiнями навколо почервонiлих очей.

На килимi бiля крiсла лежали недопалки та купа газет, на столi – розпечатана телеграма.

– Що скажете про це, Ватсоне? – спитав вiн, пiдсовуючи послання до мене.

Телеграма була з Норвуда, у нiй йшлося: «Знайденi новi важливi докази. Провина Мак-Фарлейна доведена остаточно. Раджу вiдмовитися вiд розслiдування. Лестрейд».

– Звучить серйозно, – зауважив я.