Безодня Маракота

Пам’ятаючи про те, що за пiвмилi стоiть перша придорожня корчма, Джиммi пускае свого коня лiсовою стежкою, що оминае небезпечне мiсце.

Озброений рiшучiстю дотримати дану собi обiтницю, вiн iде вузькою стежиною й уже подумки вiтае себе з тим, що уникнув небезпеки, аж раптом помiчае засмаглого чорнобородого чоловiка, котрий ледаче притулився до стовбура дерева. Це не хто iнший, як корчмар, котрий здалеку помiтив обхiдний маневр пастуха i встиг навпрошки крiзь заростi вийти до стежки, щоб перехопити потенцiйного клiента.

– Привiт, Джиммi! – гукае вiн вершнику, котрий порiвнявся з ним.

– Вiтаю, друже, вiтаю!

– Далеко прямуеш?

– До мiста, – вiдповiдае сповнений гiдностi Джиммi.

– Невже? Ну що ж, бажаю тобi там повеселитися, як слiд. Може, зайдiмо до мене перехилити скляночку за удачу?

– Нi, – каже Джиммi, – я не хочу пити.

– Одну скляночку.

– Кажу, що не хочу, – сердито огризаеться пастух.

– Гаразд, не треба сердитись! Менi загалом байдуже, хочеш ти пити чи нi.

– І тобi всiляких гараздiв, – прощаеться Джиммi, але не встигае вiд’iхати i на двадцять крокiв, як чуе поклик шинкаря, котрий спонукае його зупинитися.

– Послухай, Джиммi, – каже корчмар, застаючи мандрiвника зненацька. – Буду тобi дуже зобов’язаний, якщо виконаеш у мiстi одне мое прохання.

– Яке саме?

– Менi треба, Джиммi, послати листа. Це дуже важливе послання, тому не можу довiрити його першому-лiпшому. Тебе я знаю, й, якщо вiзьмешся доправити його, менi просто камiнь iз серця звалиться.

– Давай листа, – лаконiчно погоджуеться Джиммi.

– Не маю його при собi, залишився у хатi. Ходiмо зi мною. Це зовсiм близько, чвертi милi навiть не буде.

Джиммi неохоче погоджуеться. Коли вони досягають хижi-розвалюхи, шинкар запрошуе пастуха спiшитися та зайти досередини.

– Давай сюди листа, – наполягае Джиммi.

– Розумiеш, я його ще не до кiнця дописав, але миттю закiнчу, а ти наразi присядь на хвильку.

Так пастуха заманили в пастку.

– Ну, а тепер, Джиммi, – каже корчмар, – хильни на коня моiм коштом.

– Жодноi краплi, – вiдпираеться Джиммi.

– То он воно як! – ображаеться шинкар. – Ти збiса гордий i не бажаеш випити з таким, як я! Якщо так, то давай листа назад. Хай йому грець, якщо прийму послугу вiд людини, котра гидуе випити зi мною!

– Ну, гаразд, не сердься, – знiчуеться Джиммi. – Згода, налий скляночку й я поiду.