Безодня Маракота

Власники придорожнiх шинкiв – вельми своерiдний тип людей, тому цiкаво, нехай навiть цiною вiдступiв вiд безпосередньоi теми розповiдi, простежити, яким чином вони примудрялися назбирати значний капiтал на сiльських дорогах, де навiть подорожнi – рiдкiсть.

Мешканцi внутрiшнiх районiв Австралii, iншими словами – погоничi волiв, пастухи й iншi трударi на овечих пасовищах, зазвичай укладають угоду, згiдно з якою погоджуються працювати на господаря впродовж року, а то i двох чи трьох рокiв за конкретну кiлькiсть фунтiв стерлiнгiв i певний харч.

Алкоголь у таких угодах нiколи не згадуеться, i працiвники протягом усього термiну роботи хоч-не-хоч, але дотримуються обiтницi тверезостi. Грошi iм виплачують усiею сумою пiсля закiнчення дii угоди.

Настае день виплати заробленого. Джиммi, робiтник на скотарськiй фермi, заходить сутулячись до офiсу господаря з брилем iз пальмового листя в руцi.

– Доброго ранку, пане, – каже Джиммi. – Оце вже моя година начебто настала. Я, мабуть, отримаю вiд вас чек та й поiду до мiста.

– А потiм повернешся, Джиммi?

– Ясна рiч, повернуся. Може, тижнiв через три, або й через мiсяць. Треба купити якусь одежину, та й клятi чоботи майже зовсiм розвалилися.

– Скiльки, Джиммi? – питае господар, взявшись за перо.

– Шiстдесят фунтiв, як домовлялися, – вiдповiдае в задумi Джиммi. – І пригадуете, пане, коли плямистий бугай вирвався iз загороди, ви пообiцяли менi два фунти, i ще один – за купання овець. І ще фунт я заробив, коли вiвцi Мiллара перемiшалися з нашими…

Джиммi ще якийсь час продовжуе перелiчувати: пастухи рiдко коли вмiють писати, але пам’ять мають добру.

Господар виписуе i вручае йому чек.

– Не зловживай мiцним, Джиммi, – щиро радить вiн.

– Не турбуйтеся, пане, – Джиммi ховае чек у шкiряний кисет, i не минае години, як вiн уже неквапливо iде на довгоногiй своiй шкапинi до мiста, до якого сто з гаком миль.

Упродовж дня вiн мае оминути шiсть або вiсiм зi згаданих уже придорожнiх шинкiв, але з власного досвiду знае, що порушувати тривале утримання вiд мiцних напоiв не можна в жодному разi, позаяк алкоголь, вiд якого вiн добряче вже вiдвик, негайно справить нищiвний вплив на його розум.

Джиммi розважливо хитае головою, зважуючи, що нi за жоднi скарби не вiзьме до писка й краплi мiцного, доки не вирiшить усi своi справи в мiстi. Єдиний для нього спосiб реально здiйснити свое рiшення – уникати спокуси.