Гетьман Іван Виговський

А тепер я став кальвiнiстом i признаю Христа за Бога, але вважаю, що не людськi добродiйнi вчинки спасають людей, а споконвiчне Боже призначення,, споконвiчна Божа воля. А вчитель наш Кальвiн вчив, що монастирi непотрiбнi, коли сутнiе споконвiчне Боже призначення для кожноi людини:

"I заходився ж плести якусь нiсенiтницю старий! Не дасть Виговському й слова промовити! Взяла б та й випхнула його з хати, а сама говорила б з козаком до бiлого свiта", – думала Олеся i прислухалась до Виговського голосу, неначе вона слухала чудовi музичнi мелодii.

– Погано, пане добродiю, погано! – говорив Стеткевич рiвним одностайним голосом без гнiву, без вияву душевного порушення.

"Та й пренудний же цей дерев'яний дiд! – подумав Виговський. – Але що то вiн менi скаже завтра, як довiдаеться, чого я прибув до його господи?"

Вечеря скiнчилась, усi сидiли за столом мовчки. Тiтка Павлина встала i навшпиньки, по-котячи, не пiшла, а неначе посунулась в дверi до пекарнi, а потiм знов вернулась i сiла.

– Ну, тепер час хоч би й спати! – промовив Стеткевич.

– Я, пане Виговський, рано лягаю, рано й встаю. А ви, Павлино та Олесю, краще зробите, як ляжете зараз спати. Не засиджуйтесь за вишиванням. А коли Павлина не доказала тобi, Олесю, життя святого Олексiя, нехай докаже завтра. Свiтло тепер дороге, бо вiйни знищили пасiки. Вiск став дорогий.

– То ви розважаете себе вечорами оповiданнями про святих? – радiсно спитав Виговський в Олесi.

– То тiтка Павлина розказувала менi цього вечора за роботою про святого Олексiя, чоловiка Божого, – обiзвалась Олеся i спустила очi додолу.

Павливi теж стало нiяково i вона схилила голову.

– – Це добре, що ви любите розважати себе благочестивими оповiданнями, – промовив Виговський. – Я люблю смiливих паннiв, таких, як нашi козачки, люблю, щоб вони вмiли i верхи на конi iздити, i стрiляти з рушницi, бо тепер часи неспокiйнi; вороги кругом нас: треба вмiти всiм ставати до оборони краю; але я люблю i паннiв богомiльних, котрих нiякi патери езуiти не зведуть з пуття, не заманять до католицтва.

Стеткевич встав з-за стола i не перехрестився до образiв. Павлина взяла з стола свiчку, покликала слугу i звелiла йому одвести Виговського на спочинок в маленьку кiмнатку.

– На добранiч, пане гостю! На добранiч, Павлино й Олесю! Не залежуйтесь та завтра вставайте раненько, готуйте собi й гостевi снiдання, бо гiсть в домi – чоловiк Божий, – промовив Стеткевич, мов патер з кафедри, i подибав через залу до своеi опочивальнi.