Гетьман Іван Виговський

– Горенько менi з такою Олесиною рiднею! Тепер i я можу промовити за цим чорним дiдом: погано! погано!"

Олесi, очевидячки, обридла ця розмова старого дядька та ще й з сумною приспiвкою: погано та й погано! Для неi тепер хотiлося, щоб усе на свiтi було гарно, ще й дуже гарно. Вона не могла надивитися на пишного Виговського, убраного в ясно-малиновий жупан, чепурного, з чорними кучерями, з пишними ясними очима, котрi аж сипали блиском, як Виговський позирав швидким поглядом на Олесю. Олеся не могла намилуватись його видом, вiк би дивилась i не надивилась на його.

I блиск мужньоi краси, i козацька смiливiсть, i високе становище Виговського – все чарувало молоду дiвчину, заперту в стародавньому палацi з чорним поважним кальвiнiстом та старою родичкою. Виговський неначе принiс з собою в задимлений палац саме життя, живе, веселе, чаруюче молоду душу.

– Чого ви, пане Йване, так забарилися, не приiздили до нас цiле лiто? – не втерпiла Олеся i спитала Виговського.

– Гетьман не пускав мене. Було багато роботи через новi усякi порядки, котрi мусили неминуче настати од часу з'еднання Украiни з Москвою. Та я мав i свою роботу: скiнчив Чигиринський монастир, котрий я давненько заклав, i оце недавно вже його освятили.

– То ви, пане генеральний писарю, поставили монастир, ще, може, на свiй кошт? – спитав Стеткевич, пiдвiвши голову i неначе прокинувшись од важкоi задуми.

– Еге, шановний пане добродiю! Поставив новий монастир за спасiння своеi душi i за ввесь свiй рiд, – обiзвався Виговський.

– I це погано! Погано!

"Ну, та й наважився цей дiд з своiм: погано та й погано! Неначе накупився поганькати цiлий вечiр; що ми зробили, в його все погано", – подумав Виговський, а Олеся глянула на його крадькома i осмiхнулась.

– Чому ж погано? Я чоловiк богомiльний i хотiв зробити добре дiло та й пiддержати й змiцнити в народi свою давню батькiвську вiру, – сказав Виговський.

– Монастирi нiкому не потрiбнi нi вашi, нi католицькi.

Треба бути тiльки гуманним, просвiтним чоловiком, гуманно стосуватись до людей, навiть до хлопiв. I я ж християнин, такий., як i ви усi. Колись я був замолоду чистим соцiнiанином, вiрив, що сутнiе один Бог в одному лицi, вiрив в одну найвищу сутноту, а на Христа вважав, як на чоловiка, котрий викупив людський рiд од грiха не своею кров'ю та смертю на хрестi, а своiм моральним високим вченням.