Гетьман Іван Виговський

– В нас тепер часом i бабам доводиться оборонятись i од чужих, i од своiх ворогiв, якби трапився наiзд на оселю, бо в Польщi i на Украiнi шляхта ще й досi не позбавилась розбишацьких норовiв: наiде якась лиха сатана, що ворогуе з тобою, зруйнуе палац, оселю, забере товар, вiвцi розжене, поб'е челядь, а землю та лiси забере собi та й обладуе ними. Ви самi добре знаете, що суду в Польщi хоч i не шукай, i не питай: можна вiк прожити спокiйненько, доки дiло тягтиметься по усяких судах, а лихий сусiд тим часом споживе ваше добро, пустивши вас з торбами по свiту.

Сидячи з Стеткевичем на софi, Виговський окинув оком свiтлицю. Попiд стiнами стояли ряди старомодних стiльцiв з точеними нiжками, з високими спинками, оббитих жовтим сап'яном; ручки були поробленi в формi товстих гадюк, як i в палацi князя Любецького; тiльки в палацi Стеткевича цi гадюки не гюзвiшували сумно голiв униз, а трохи попiднiмали iх вгору, ще й роти пороззявляли, неначе сичали од злостi i налагодились кусатись.

"I там в Киевi гадюки, i тут гадюки… Поганий для мене знак з цими гадюками", – подумав Виговський.

– Панi Павловська передала вам, шановний пане Стеткевичу, поклiн, а вас, панно Олено, просила приiхати до неi в гостi, – промовив Виговський.

– Спасибi, спасибi! А князь Любецький не передавав менi поклону? Як вiн там поживае? Як його господарськi справи в маетностях? – спитав Стеткевич i втупив в Виговського пильний погляд, неначе випитував його: чи був ти в Любецького? чи бачився з ним? чи сприяе вiн тобi?

Стеткевич вже давненько перечув через людей, що Виговський сватае Олесю.

Виговський спустив очi додолу: вiн по очах старого Стеткевича вгадав його думки.

Одначе старий кальвiнiст не показав перед Виговським, що вiн догадуеться, з якими замiрами Виговський прибув до нього в гостi. Вiн привiтно й охоче розговорився з гостем. Пишний i веселий вид Виговського, його гарна й мужня фiгура, нове багате убрання, розумна й красномовна розмова гостя, котрий неначе розворушив сон дрiмаючого серед пущ та борiв тихого палацу, – все це вчинило добрий вплив на душу старого суворого кальвiнiста.

Побалакавши про Павловську, про Любецьких, про Киiв, Стеткевич обернувся до Олесi i промовив:

– А що, небого! Гiсть i подорожнiй – Божий чоловiк, як кажуть. Час би нам нагодувати, напоiти гостя i дати йому спочинок.