Гетьман Іван Виговський

Старий Богдан Стеткевич, Олесин батько, пробуваючи в Варшавi в багатоi рiднi сенаторiв, набрався там нових чужоземських звичаiв i позаводив i в себе в палацi нову обставу, хоч i в найгрубiших формах.

Христофор Стеткевич скинув з себе кунтуш, i Вигов-ському кинулось у вiчi, що старий Олесин дядько був убраний в усе чорне i був схожий на якогось католицького ченця: на йому був жупан i широкi шаровари з чорного оксамиту. Кругом шиi бiлiв комiр ввесь в зборах та складках.

На головi чорнiла малесенька чорна ярмулочка, з-пiд котроi висунулись i телiпались понад вухами сивi пасма волосся, спускаючись до плечей.

"Ой Господи! Це чи жид, чи чернець, чи якийсь пустельник, здичiлий в полiських пущах? Що воно за проява?" – подумав Виговський, оглядаючи високу рiвну фiгуру Стеткевича в сiрих панчохах до колiн, в чорних черевиках, з тонкими, як у цапа, нiжками.

– Ви придивляетесь до мене i, мабуть, чудуетесь з мого убрання? – спитав старий Виговського, примiтивши його цiкавий i допитливий гострий погляд.

– Я кальвiнiст тепер, а колись був соцiнiанин; я не католик i не православний, i ношу убрання моiх заграничних братiв соцiнiанiв та кальвiнiстiв. В нас все повинно бути просто й не напоказ, не так, як бувае у католикiв полякiв або в козакiв.

I старий насмiшкувато глянув на Виговського, а його гострi очi зорили по пишному малиновому жупанi, нiби розмальованому золотом, по червоних сап'янцях та по синiх широких штанях.

– Прошу сiдати та одпочивати в нашiй господi! – промовив старий Стеткевич, показуючи на широку та важку софу з качалками по обидва боки, застелену веселим, неначе розмальованим, турецьким килимом.

– То це ви, панно Олено, з рушницею, неначе на вовка? – спитав Виговський Олесю, примiтивши, що Олеся здiймала з плечей рушницю i становила ii в куток.

– Думала, що або нападають на палац якiсь вороги, або нашi хлопи збунтувались, i оце налагодилась до оборони, – обiзвалась, осмiхаючись, Олеся.

– То, бачите, пане Виговський, моему покiйному братовi, а ii батьковi Богдановi прийшла думка вивчити ii iздити верхи на конi i стрiляти з рушницi, на кожний випадок в нашi неспокiйнi часи, – говорив Стеткевич.