Гетьман Іван Виговський

– Аякже! Я i цьоця моя Якилина – ми грецькоi вiри, – сказала вона, кивнувши головою на Павловську.

– В нашiй сiм'i, пане Йване Остаповичу, е всяка мiшанина, – обiзвалась Якилина Павловська. – Мiй батько, цебто й дiд Олесин, i моя мати Ганна, з Огiнських, були грецькоi вiри, а вже брати моi розбрелись по усяких вiрах. Один був грецькоi вiри, другi два – Ян та Христофор – подались на нову вiру-арiянську, а четвертий, Олесин батько, мабуть, задля того, щоб стати сенатором в Варшавi, став католиком.

Олеся та брат ii Михайло, од першоi Богдановоi жiнки, князiвни Соломирецькоi, зостались православнi, а двi ii зведенючки-сестри од другоi Богдановоi жiнки – католички Францкевичевоi – стали католичками. Олесин брат Михайло постригся в ченцi в Печорському монастирi. А от я та моя сестра не пiшли слiдком за братом Богданом Стеткевичем, бо ми обидвi не думали стати варшавськими сенаторами, то й зостались православними. Як бачите, в нашiй фамiлii горох перемiшався з капустою.

– От i добре, що ви не забажали стати варшавськими сенаторами, – сказав Iван Остапович до тiтки Якилини, але скоса глянув на Олесю; вiн був радий, що Олеся однiеi з ним вiри.

– Але оце ми базiкаемо собi потроху, а Iвановi Остаповичевi, може, треба незабаром виiздити з Киева, а то ще як дiзнаеться гетьман, то й на мене розгнiваеться, що я не господиня, опiзнилась з снiданням, чи то пак з обiдом. Але, здаеться, мiй борщ вже докипае, а каша допрiвае, – сказала Павловська i побiгла до пекарнi.

– Яка весела ваша тiтка Якилина! – промовив Iван Остапович до Олесi.

– Що весела, то весела! я ii люблю за веселi норови, бо й менi з нею веселiше. Шкода тiльки, що вона живе в Киевi, далеченько од нашого двору, бо наш, батькiвський палац i маеток, аж на Полiссi, – сказала Олеся.

– При кому ж ви живете, коли ваш панотець вже три роки як помер? Ви така молода, вам небезпечно самiй жити, та ще в лiсах та пущах, – сказав Iван Остапович.

– Ми з панотцем жили в Новогрудку при замку, доки мiй панотець був живий: вiн був каштеляном в Новогрудку. А як вiн помер, то я переiхала з своею тiткою в батькiвський двiр на Полiссi, а з нами живе й господарюе мiй дядько, брат мого панотця, старий удовець Христофор Стеткевич, арiянин. Вiн менi став за опiкуна й за батька, – промовила Олеся.

– Такiй молодiй паннi невесело жити в пущах та нетрях серед вовкiв та ведмедiв.