Гетьман Іван Виговський

– От i спасибi вам, що ви нас одвiдали! Чи знаете, Iване Остаповичу, що ви менi цiеi ночi снились? -промовила Якилина Павловська.

– I менi ви снились, та так страшно! – прохопилась Олеся i чогось почервонiла.

– Як же я вам снився? – спитав Виговський в Павловськоi.

– Та якось так чудно. Снилося менi, що ми з Олесею йдемо улицею, а ви летите на баскому конi. На вас червоний кармазин, шапка з червоним верхом, а од кармазина, од шапки i од червоних сап'янцiв пашить полум'ям на всю улицю. "Ой, згоримо! – нiби кажу я до Олесi.

– Ой, коли б оце кiнь сипнув снiгом з-пiд копит на це полум'я!" I одразу з-пiд копит посипався метелицею снiг та й погасив те полум'я…

– Ну, хвалить Бога, що ви, цьоцю, не згорiли в тому полум'i! – обiзвалась Катерина, усмiхаючись.

– А менi ви, пане Iване, снились ще страшнiше, – промовила Олеся. – Снилось менi, десь я неначе йду до святоi Софii, а ви катаете на страшному конi. Дивлюсь – то ви були на конi, а то вже пiд конем. Кiнь скажено прихкае, пашить паром та все топче вас копитами, топче i бiжить, а ви все лежите пiд ним.

Я почала кричати на людей, щоб рятували вас. Коли гляну, ви знов на рвучкому конi гарцюете на майданi, а потiм дивлюсь – ви знов пiд конем. Господи, як я перелякалась! Прокинулась я i вся дрижу, неначе в пропасницi .

"Ото вразив iх обох! Аж приснився обом та ще тiеi ж самоi ночi", – подумала Катерина.

– Що б то вiщував цей сон? Чи добре, чи погане? – сказала Катерина голосно.

– Менi здаеться, що добре, бо як сниться страшний сон, то вiщуе на добро, а як веселий, то на якесь лихо або на хворобу, – промовив Данило.

– Дай, Боже, щоб на добро, щоб я не дурно настрахалась цiеi ночi, – сказала тiтка. – Але ж, пане Йване, в вас кiнь! Чи вiн татарський, чи турецький? Напродиво чудовий та баский!

– Татарський, степовий, гарячий, як огонь, а прудкий, як вiтер, – одповiв Iван Остапович.

– Тим, мабуть, ваш кiнь менi й приснився, що такий баский. Ото якби я була молодша! Як би я на йому оце погарцювала! – сказала тiтка Якилина.

– I я б погарцювала, бо дуже люблю iздити верхи, – обiзвалась Олеся.

– Невже ви вмiете iздити верхи? – спитав Виговський.

– О! ще й як! Мiй панотець вивчив мене iздити на конi ще змалку, для всякого випадку, бо в нас шляхта часто вчиняе наiзди на дiм, на оселю. От я й умiла б оборонятись, командувати слугами на конi, – сказала Олеся.

– Чи ви грецькоi вiри, чи католицькоi? – спитав несподiвано Iван Остапович в Олесi Стеткевичiвни.