Гетьман Іван Виговський

Нi один кружок ii бiлого лиця не ворухнувся, неначе ii бiле личко було висiчене з мармуру.

– Завтра надвечiр треба виiздити до Чигирина.

– Оце! так швидко? Чого ж вам хапатись? Там же жiнка й дiти не плачуть, i ваша порожня хата не проливае за вами слiз, – сказала Павловська i чогось зареготалась, неначе удову хто залоскотав пiд пахвами.

– Що моя порожня хата не плаче за мною, я тому вiдомий, але що гетьман буде сердитись та гримати на мене за зайвi днi мого пробування в Киевi, то я в тому ще певнiший.

Треба iхати, хоч менi i хотiлось би довше побути в Киевi.

– Ой, час вже, мабуть, полуднувати! Менi вже iсти схотiлось: ми сьогоднi таки раненько пообiдали, – промовила Катерина i встала, поклавши свое шитво на столi.

Незабаром наймичка накрила стiл простою сiльською скатертю з червоними перетичками, а Катерина внесла полумисок з пирогами, а другий – з сметаною, поставила тарiлку холодноi смаженоi риби i вийняла з шафи чудернацького синього здорового ведмедя з старим медом i трохи меншого – з горiлкою – лева, котрий якось примiркувавсь зiпнутись на заднi лапи i стояти на хвостi.

Увiйшов i Данило Виговський та старий батько Євстафiй. Усi посiдали за стiл. Чоловiки випили по здоровiй чарцi горiлки; i пироги з сметаною, i риба щезли з полумискiв доостанку. Старий батько Iвана Виговського, як хазяiн, поналивав зеленi здоровi чарки пахучим медом. В свiтлицi запахло пасiкою, бджолами та щiльниками. Тiтка Павловська кружляла мед таки добре, Олеся випила один кухлик i бiльш не схотiла. Усi були веселi, усi розговорились. Олеся стала смiливiша, розговорилась з Iваном Остаповичем, але все була поважна i навiть гордовита. Говорила вона мало, одповiдала коротенько. Вона не забувала про свiй сенаторський та князiвський рiд, неначе повсякдень носила на своему чолi одлиск слави поважних сенаторiв та князiв.

Надворi вже почало сутенiти. Павловська схопилась з мiсця.

– Та й загулялись ми, небого, з козаками! – аж крикнула Павловська.

– Та випийте ще кухличок меду на прощання! – припрошував старий господар тiтку.

– Ой, буде вже, буде, мое серденько! Ой, годi вже, годi! Мед таки п'яненький. Я стала така весела од цього меду, що отут незабаром заспiваю на ввесь Киiв, – говорила весела тiтка.

– Цьоцю! i справдi, час нам додому. Вертатись смерком я боюсь. Ви ж знаете, що тепер польськi та украiнськi католики-пани вертаються на Украiну, бо гетьман пускае iх. А мiщани ганяють iх з Киева, на передмiстя.