Гетьман Іван Виговський

Мужнiй, з широкими плечима, з дужими руками, тонкий та рiвний станом Іван Остапович був гарний верхом на конi, неначе вiн зiйшов вкупi з конем з картини якогось великого маляра i несподiвано загарцював серед тiсноi узькоi улички Старого мiста, неначе пишний середньовiковий лицар серед чорного задимленого нiмецького бурга.

Не доiжджаючи до Данилового двору, Виговський несподiвано вглядiв на улицi гарну бiляву панну i старшу панiю, ii приятельку. Обидвi панii спинились, стали i притулились пiд барканом, поки iх поминав смiливий верховець з своiм козаком.

Виговський впiзнав iх обох, i його рука несамохiть опустила поводи. Серце в його закидалось, заграло. Вiн придержав коня, минаючи обох панiй, i кинув на молоду панну довгий-предовгий ласкавий погляд.

– Який пишний козак! – промовила старша панi.

– Який на йому пишний та багатий кунтуш! А кiнь же то гарний та прудкий, як вiтер! Певно, якийсь багатий козак, – обiзвалась панна.

– Певно, з козацькоi старшини, бо я його вчора примiтила на процесii рядом з посланцями.

Та який же вiн гарний на конi, неначе намальований! Чи ти, Олесю, примiтила, якi в його пишнi блискучi очi та густi високi брови?

– Примiтила, – тихо одповiла Олеся.

– Ото диво! Чи знаеш ти, Олесю, що в його очi й брови неначе твоi, неначе вiн украв iх у тебе. Ото диво!

– Украв, та не вмiв сховати, бо виставив iх на показ людям, так що й я бачила вкрадене добро, – промовила Олеся i засмiялась; вона й сама не знала, чого вона стала така весела.

Поминувши панiй, Виговський оглянувся i примiтив, що обидвi панii одчинили хвiрточку i увiйшли у двiр.

"Певно, вони тут живуть, в цьому домi… Треба розпитати Катерину. Катерина цiкава, язик у неi гострий як бритва, вона, певно, iх знае", – подумав Виговський, в'iжджаючи в подвiря.

Iван Остапович увiйшов у хату i застав Катерину в свiтлицi. Вона сидiла коло маленького вiкна на стiльцi i шила сорочку, поставивши ноги на маленький низенький стiльчик, вироблений в формi якогось звiра, схожого на ведмедя з плисковатою спиною.

Ясний свiт сонця лився на ii кругловате лице, на широке чоло з густими бровами. Поздоровкавшись з невiсткою, Iван Остапович сiв на стародавнiй канапi з високою спинкою, застеленою пiстрявим килимом. Катерина просила розказати iй про обiд в магiстратi. Виговський тепер був веселий, говорючий. Добра чарка венгерського, старий мед за обiдом i сонячний погожий день розворушили в йому природжену веселiсть та охоту до веселоi розмови.