Князь Єремія Вишневецький

– Добре, князю! Присилай старостiв, а вже потiм я скажу тобi про свою думку, – обiзвалась гордо Гризельда й вступила в палац нешвидкою, але гордою ходою.

«Горда та пишна оця дочка славного Замойського! Але ця гордовитiсть менi подобаеться. Не люблю я тих смирних паннiв ягничок», – подумав Єремiя, вступаючи в свiтлицю.

В покоях був гармидер, шум та галас. І Замойський, i нiмецькi посланцi, i усякi випадком зайшовшi гостi пили та голосно балакали, аж одляски йшли по залi.

Князь Заславський бачив, як Гризельда вийшла в садок з Вишневецьким на прогуляння, й стривожився.

Вiн пустився на хитрощi, на останнiй спосiб залучити собi панну Гризельду i одбити ii в Єремii. Йому прийшла думка намовити i загодити бабу Ганну та Гризельдиних швачок-дiвчат, щоб вони раз у раз хвалили його перед Гризельдою, одмовляли ii йти замiж за Вишневецького та намовляли вийти замiж за його.

Заславський вийшов iз свiтлицi непримiтно й заглянув через дверi в кiмнатку, де пряла баба Ганна, де сидiли за шиттям дiвчата. Вiн потаенцi, тихою ходою увiйшов у кiмнатку, нiби крадькома.

– Бабо Ганно! чи часто пак iздить до пана Замойського князь Єремiя? – спитав вiн.

– Навiдувавсь часом… нiгде правди дiти, – сказала баба.

– А чи не думае вiн часом сватати панни Гризельди? Скажи по щирiй правдi.

– А бог його святий знае, – обiзвалась баба.

– От що, бабо, i ви, панни: я дам вам гостинця, а ви, сидячи оттутечки з панною Гризельдою, вихваляйте мене та ганьте князя Єремiю. Чуете?

І князь Заславський розшморгнув свiй гаманець i подав бабi Ганнi жменю талярiв, а дiвчатам дав по кiльки талярiв, ще й по парi золотих сережок.

Вони поцiлували князя в руку. Дiвчата аж почервонiли од радощiв, а баба аж облизувалась.

– І спасибi вашiй ясновельможностi, князю, i прости-бi вам! Вже ми хвалитимемо ясновельможного князя перед панною Гризельдою якмога, бо ваша ясновельможнiсть таки того варта, нiгде правди дiти. Будемо за тебе повiк бога молити, – сказала баба.

– Як тiльки я оженюся з панною Замойською, тодi, бабо, i ти станеш справдiшньою панiею.

Дам тобi землю, одягну в оксамитовий кунтуш. Будеш тiльки походжати та посиденьки й походеньки панськi справляти, – сказав князь Домiнiк.

– І справите менi шовкову намiтку? – аж крикнула баба Ганна.

– Справлю й шовкову намiтку. А ви, дiвчата, хоч колись моркву пололи та картоплю пiдсапували, повиходите замiж за моiх двiрських шляхтичiв i станете шляхтянками. Чи чуете? – сказав князь Домiнiк i вискочив з кiмнати.