Князь Єремія Вишневецький

– Чи це в вас, ясновельможний канцлеру, сьогоднi якийсь фамiльний празник, чи iменини, що ти даеш такий бенкет? – спитав у Замойського один австрiяк-нiмець.

– Нi, пане! Це в нас теперечки повелись такi обiди повсякдень. Це наш буденний щоденний обiд, бо в нас кожний значний пан та магнат держить при своему дворi сотню або й двi дрiбноi шляхти на службi, так… для пошани… держить i свое вiйсько. Треба ж iх усiх i нагодувати, i напоiти, то бач… щоб на сеймиках вони подавали свiй голос за свого ментора, – сказав Замойський.

– Ми, бачте, обставляемо нашi двори по-королiвськи, бо ми в Польщi правдивi королi, – говорив гордий Вишневецький, – в нас кожний шляхтич, кожний пан мае сливе королiвськi права. Ми не платимо в державний скарб нiчого; тепер навiть ми скинули з своiх маеткiв плату за землi, – «ланове», по два шаги з лану. А права нашi великi, яких не мае жадна шляхта в вас за границею. Цим ми можемо i хвалитись, i гордитись перед вами: ми маемо право стинати голови й карати смертю наших хлопiв, маемо право будувати городи та твердинi на своiх землях, маемо право iх руйнувати, не питаючись в короля.

Кожний магнат держить свое вiйсько, скiльки спроможеться на свiй кошт його держати, може з своiм вiйськом, не питаючись в короля, вчиняти напади на сусiднi держави i воюватись з ними. Ми маемо право iздити за границю, не питаючись в короля, держатись вiри, якоi схочемо. Ми правдивi державцi й королi в Польщi. Хiба ж не ходили воювати з своiм вiйськом Мнишки та Вишневецькi в Московське царство? Хiба ж не воювали Потоцькi та Корецькi з Молдавщиною? Пан Лiсовський гуляв досхочу з своiм вiльним вiйськом по Московщинi, ще й повiв туди украiнських козакiв.

Князь Домiнiк, сидячи поруч з Гризельдою, балакав до неi, але вона його й не слухала. Вона не зводила очей з Вишневецького й милувалась його смiливими рухами, запалом та гострими очима. Озирнувшись через плече на Домiнiка, вона зблизька кинула очима на його русявi вуса, на тоненькi рожевi уста, схожi на листочки троянди.

І князь Домiнiк став iй навiть противний, навiть гидкий: iй не припадали до вподоби делiкатнi та русявi паничi. Вона почувала, що од князя Домiнiка ладна хоч i зараз одкаснутись.

«Треба сказати татовi й мамi, що я за князя Заславського зроду-звiку не пiду. Нехай вiн i не iздить до мене, й не топче дурнички нашого двору», – подумала Гризельда, скоса поглядаючи на князя Домiнiка.

В садку й на терасi був ще бiльший гармидер.