Князь Єремія Вишневецький

– Вибачай, панно Гризельдо, що я одбив тебе од розмови з князем Домiнiком. Ти з ним ходила по садку й розмовляла, а я непроханий замiшався мiж вас, – промовив Єремiя.

– А що менi до князя Домiнiка? Говоритиму, з ким схочу. Я на це не дуже то зважаю.

– Як то – що тобi до князя Домiнiка? Вiн твiй давнiй знайомий i такий приемний на вдачу… Я чув, що панни так i липнуть до його.

– Може й липнуть якiсь панни, але про себе цього не можу сказати. Я нi до кого не липну, бо теж маю свiй гонор i покладаю в тому свою шану, – смiливо обiзвалась Гризельда.

– Але ж князь Домiнiк такий завзятий та смiливий. Скiльки в його було поединкiв з шляхтичами! Вiн вiщуе з себе славного лицаря завзятця.

– Може й вiщуе, але нехай же переднiше справдиться те вiщування. А поединки ще не е доказ смiливостi. Кожний шляхтич певно проштрикнув на своему вiку когось шаблею на поединках, як бусел своiм гострим носом штрикае жаби. Це ще не диво. От ти, князю, то вже виявив свою завзятiсть у битвах. Про це я добре знаю.

– І я, сказати по правдi, тiльки й цiную та люблю тих паннiв, що люблять усе героiчне, люблять лицарську славу. Не люблю я тих паннiв, тих швачок та сидух, що тiльки сидять в кiмнатах та залюблюються в шитвi, та голкою тiльки шпортають, кохаються в кунтушах, та в жупанах, та в усяких уборах.

– Ну, князю! в цьому вибачай нам, бо коли теперечки i нашi шляхтичi начiплюють на себе дорогi, трохи не панянськi шовковi та оксамитовi убори, то нам, паннам, вже не годиться зоставатись позаду, – сказала Гризельда з жартом, але поважно.

– Часи простоти й простих звичаiв теперечки минули для шляхти. Минули тi часи, коли нашi шляхтичi iздили на драбинчастих возах, спали надворi, на сiнi, просто неба на землi, iли хлiб святий з сiллю. Це поганий знак. З цим впадае й давня лицарська завзятiсть. Це менi не до вподоби, хоч i я сам мушу виставлятись на показ, бо мене теперечки засмiяли б на смерть, якби я одягся в жупан з мужицького сукна та спав у полi, пiдмостивши сiдло пiд голову, як робив мiй дiд впервих, козацький гетьман Байда Вишневенький, та як роблять украiнськi козаки й досi.

– Іншi часи – iншi люде, – обiзвалась, зiтхнувши, Гризельда.

Заславський скоса поглядав, як Єремiя стояв серед свiтлицi й розмовляв з Гризельдою. Вiн примiтив по очах, що Гризельда стала якась жвавiша, проворнiша, що на ii щоках заграли рум’янцi.