Князь Єремія Вишневецький

Не встигла Гризельда й подумати про це, як у браму i справдi влетiв на пишному чорному конi князь Вишневецький, шугнув орлом кругом двора, хапком зирнув очима в садок, вглядiв там Гризельду й на льоту здiйняв червону шапку з пером, обсипаним дiамантами, i пiдняв ii високо над головою. Гризельда поклонилась йому похапцем i спахнула на виду. Єремiя так швидко майнув кругом двору i сховавсь за колонами ганку, неначе блискавка майнула на небi й впала одразу в хмари i зникла. Гризельда тiльки й прикмiтила його блискучi грiзнi очi та якесь сяево од оксамитового кунтуша, од сiдла, обсипаного золотом та перлами.

Вона повернулась i швиденько пiшла до палацу, неначе хапалась, простуючи до тераси. Заславський ледве поспiшав за нею.

– Яка ти спiшна сьогоднi, Гризельдо! Погуляймо ще в садку, доки не од’iде отой Вишневецький, – промовив Заславський, – не маю бажання стрiнутись з ним. Вчора я признався до його в королiвському палацi, як до давнього свого колеги, а вiн чи не впiзнав мене й справдi, чи тiльки вдавав так, бо не хотiв впiзнати.

Надута, гордовита й неприемна людина.

– Але менi нiяково не привiтатись з ним в нашому палацi, вiн же мене вглядiв у садку, знае, що я вдома, подумае, що я зумисне ховаюсь.

І Гризельда по сходах вийшла на терасу й одчинила дверi в свiтлицю. З другого кiнця свiтлицi в одчиненi дверi вступив Вишневецький. Гризельда окинула його очима i знов почутила в серцi вчорашне приемне вражiння.

Чимсь палким, гарячим знов пахнуло на неi од його очей i навiть од його пишного убрання. Той огонь неначе обпалив ii, впiк серце.

«І що за сила криеться в цьому молодому князевi? І з лиця неначе й не дуже гарний, i смуглявий, а од його неначе пашить огнем, щось неначе поiдом iсть мое серце од того часу, як я його вперше побачила», – подумала Гризельда, оглядаючи Єремiю. Єремiя привiтався до старого Замойського, почоломкався з чужоземцями, приступив до Гризельди i поцiлував ii в руку.

Гризельда почутила на руцi гарячi, як огонь, уста. Той поцiлунок неначе впiк ii в руку. Привiтавшись до Гризельди, Вишневецький кинув очима на дверi. На порозi стояв Заславський i сердито поглядав на Єремiю. Єремiя знехотя й якось непривiтно привiтався до свого товариша й зараз одiйшов од його, навiть слова не промовивши, неначе його й у свiтлицi не було.