Князь Єремія Вишневецький

Одна велика подiя, одна висока мрiя пiдiймалась над другою й неначе намагалась дiстати до самого неба й тiльки там спинитись, де вже не було й кiнця, й простору, де гасли найсмiливiшi мрii в безоднi безмежностi.

Єремiя зiйшов з ганку невеличкого домка, в котрому часом пробував його батько, навiдуючись в Лубни, скочив на коня й полетiв через греблю на Сулi, вилетiв возвозом на гори i побiг конем по горах, по горбах та долинах, вкритих пишними старими лiсами. Вiн задумав вибрати собi мiсце на тих горах для свого палацу.

День був гарячий, сонячний. Стояла суша й спека. Повiтря мигало маревом, наче дрижаче живе срiбло. Єремiя об’iхав високi гори понад Сулою, оглядiв долини i спинив коня на однiй високiй горi. Краса мiсця вразила молодого князя. Висока гора неначе спадала наниз, розсипаючись дрiбними горбами, неначе устеляла себе сходами до самоi рiчки. І горби й западини, погнутi й поламанi в найвередливiшi звивки, були вкритi вiковiчним лiсом, неначе закутанi в пишнi зеленi шати.

Сула вилася нанизу срiбною стрiчкою по зелених лугах, по сiножатях, по густих очеретах. З-за лiсiв на закрутi Сули виглядали верхи Мгарського монастиря. А по другий бiк на горi розкинулись Лубни. За Сулою слалися скатертю зеленi степи, скiльки сягало око, без кiнця, без краю, неначе зелене море. Степи зеленiли, а далi сизiли й зливалися з синiм небом в прозорiй iмлi. Імла лиснiла, мрiла кругом небокруга, неначе фантастична мрiя, i манила в далечiнь, в далекi невiдомi краi.

«Тут менi жити! На цьому пунктi збудую собi палац лицарський, палац королiвський, найкращий i найбiльший за всi магнатськi палаци на усю Польщу й Украiну. Це мiй Рейн! Це береги мого Рейну! В цих степах я удiловий потужний князь i магнат i король. Тутечки, дiйсно тутечки на широкому роздолi не досягне до мене нiчия воля, нiчия сила, навiть королiвська».

Єремiя Вишневецький вернувся до Лубен, забрав старостiв, забрав своiх шляхтичiв вiйськових i зараз дав загад обкопувати окопами здорове мiсце на горi для палаца i загадав садити на горi навкруги сади та гаi.

Неначе вiтром рознеслася по Лубенщинi й усiй Лiвобережнiй Украiнi чутка про те, що князь Єремiя вернувсь з заграницi католиком i вже спольщився. Духовенство й ченцi в монастирях в Лубенщинi стривожились. Народ сполохався.