Великий Гетсбі = The Great Gatsby

– Вибачаюсь, – мовив мiстер Вольфсгайм. – Я помилився.

Нам подали соковиту печеню, i мiстер Вольфсгайм, забувши про зворушливi переваги старого «Метрополя», з лютою вправнiстю заходився iсти. Водночас очi його дуже повiльно оглядали весь зал; на завершення цього кругового огляду вiн озирнувся й подивився на тих, хто сидiв позад нього. Певно, коли б не моя присутнiсть, вiн зазирнув би й пiд наш стiл.

– Слухайте, друже, – сказав Гетсбi, нахиляючись до мене. – Я, здаеться, розсердив вас сьогоднi вранцi в машинi?

Я побачив уже знайому усмiшку, але цього разу не пiддався на неi i вiдповiв:

– Я не люблю загадок i не розумiю, чому ви не можете сказати вiдверто, що вам вiд мене потрiбно.

Навiщо вплутувати в усе це мiс Бейкер?

– Повiрте, нiяких пiдступiв тут нема, – запевнив вiн мене. – Зрештою, ви самi знаете, мiс Бейкер – справжня спортсменка, з нею якась там нечесна гра просто неможлива.

Раптом вiн глянув на свiй годинник, зiрвався на ноги й вискочив iз залу, залишивши мене сам на сам з мiстером Вольфсгаймом.

– Йому треба подзвонити, – сказав мiстер Вольфсгайм, простеживши за ним очима. – Чудовий хлопець, чи не так? І з виду приемний, i джентльмен до самих кiсток.

– Так.

– Вiн закiнчив Авксфорд.

– Еге ж.

– Вiн закiнчив Авксфордський унiверситет в Англii. Ви знаете, що таке Авксфордський унiверситет?

– Та чув, що е такий.

– Це один з найславетнiших унiверситетiв у свiтi.

– А ви давно знайомi з Гетсбi? – спитав я.

– Кiлька рокiв, – вiдповiв вiн не без гордостi.

– Я мав приемнiсть познайомитися з ним вiдразу по вiйнi. Вiрите, якусь годину з ним побалакав – i зрозумiв, що передi мною прекрасно вихована людина. «Ось, – сказав я собi, – ось кого можна спокiйно запросити до себе додому й познайомити з мамою i сестрою». – Вiн помовчав. – Я бачу, видивитеся на моi запонки.

Доти я не дивився на них, але тепер глянув. Запонки були зробленi зi шматочкiв бiлоi костi напрочуд знайомоi форми.

– Справжнi людськi зуби, – пояснив вiн.

 – Найкращi зразки.

– Невже! – я придивився пильнiше. – Це ж треба!..

– Еге ж, – вiн заправив манжети в рукави пiджака. – Еге ж, Гетсбi дуже делiкатний щодо жiнок. На дружину свого приятеля вiн навiть не гляне.

Коли той, хто викликав у нього цю iнстинктивну довiру, повернувся до нашого столу, мiстер Вольфсгайм одним духом випив каву й пiдвiвся.

– Ми чудово поснiдали, хлопцi, – сказав вiн. – А тепер я втечу, щоб не зловживати вашою гостиннiстю.