Земля (збірник)

], був притiм добрим та лагiдним, мов шовк, – Сава був лiнивий i впертий, твердий, мов камiнь, у ротi мав на кожду хвилю повно лихих слiв, що доводили родичiв до роздразнення. Нiколи не мiг при однiй роботi довго видержати, все горiла йому земля пiд ногами; йому було наймилiше, коли мав роботу й дiм за плечима, коли мiг закинути стрiльбу на плечi i брести лiсом та полем. Се знав вiн найлiпше. Вистрiлював усi воробцi iз гороху, а взимi зайцi, що лiзли аж пiд хату в сад i обгризали молодi овочевi дерева.

Вiн повинен iти до вiйська замiсть Михайла. Вiн!!. Се було б для нього чистим щастям! Там би, певне, зробили з нього людей! Його приязнь до Рахiри – Боже, скарай ii! – устала[44 - Устати – минути.] би, i з тим покинула би його вся зла натура. Все було б, як Бог любить. Вiдколи з нею сходиться, стае з дня на день гiрший, лiнивiший i твердший, справляе всiм лише гризоту та жаль. Та й коби ще на тiм скiнчилося! Але як схоче з нею побратися, що тодi? Вона зiтхнула тяжко i глибоко, запалила свiтло коло печi й хотiла саме виглянути надвiр за Савою, чи справдi вiн пiшов – вечеря була вже майже виготовлена, нехай би нiкуди вже не йшов, – коли саме в тiй хвилi дверi знадвору вiдчинилися й увiйшов Івонiка.

Марiйка дивилася на нього хвилю з переляком, вижидаючи, i не мала вiдваги спитати, що сталося.

Врештi вiн обiзвався:

– Ми стратили нашого хлопця, Марiе! – сказав, але слова йшли йому так поволi й важко з уст, неначеб мав горло й уста переповненi слiзьми.

– Боже, Боже, Боже! – зойкнула Марiя i вдарила розпучливо долонею об долоню. – Що ви кажете, Івонiко?

– Стратили, Марiе, стратили!

– Все пропало! – сказала беззвучним голосом. – Чому нас Бог так тяжко карае, Івоне, скажiть, чому? – І по довгiй, хмарнiй хвилi, пiд час якоi обое так тяжко мовчали, спитала: – І де ж вiн?

– Пiшов просто до бурдея, товару доглянути i плуг злагодити.

Тут вибухла Марiйка нараз голосним плачем. Плакала так гiрко, що, хлипаючи, дрижала цiлим тiлом. Спогад, що син був такий добрий i дбалий i що його саме вiдiбрали вiд них, розiрвав рану в ii душi, й вона вiддалася несамовитому, нестримному жалевi.