З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

Або ще й так, у простотi душевнiй:

Їхав козак полем та й отакувався,

Сiв вiн пiд дубочком та й розперезався:

– Гей, бандуро моя золотая,

Коли б до тебе дiвчина молодая —

Скакала б, плясала до лиха.

Що не один козак одцурався б солi мiха,

Бо як заграю, всяк поскаче,

А пiсля не один вражий син заплаче…

А то бувало в тих написах i таке:

Козак – душа правдивая, сорочки не мае,

Коли не п’е, то вошi б’е, а все не гуляе…

Хоч дивись, не дивись, та ба, не вгадаеш:

Вiдкiль я та як звали – нiчичирк не взнаеш!

Кому ж траплялось хоч раз у степу бувати,

Той може i прiзвище мое угадати.

А ти як хоч називай, на все позволяю,

Аби крамарем не звав, бо за те полаю.

А якого роду я, то всяк про те знае,

Хто по свiту ходить-блукае та долi шукае.

Я, козак-запорожець, нi об чiм не тужу,

Як е люлька та тютюнець, то менi й байдуже!

Надiю маю на мушкет, на ту сiромаху,

Що не ржавiе нiколи, на шаблю на сваху.

Як натягну ж лука я, брязну тятивою,

То вiд мене i хан кримський утiка з ордою…

Завдавано чосу в тих вiршах – коли туркам i татарам, що ласились на украiнськi роздоли, коли панам-ляхам чи й своiм же, украiнським, дукам-срiбляникам, перепадало там i еврейським загрiбайлам-орендарям, крамарям та корчмарям, тобто всiм утискачам i триворогам простого люду: украiнського, руського, еврейського чи польського.

…А на малюнку в тiй скринi, що схоронилася в бабусi Ганни, бравий Козак варив над багаттям кулешик, а внизу плiвся мирний i цiлком тверезий напис:

Ось так я в степу веселюся,

Одним кулешем похмелюся.

І досi вiн блимае менi, той живий вогник пiд казанком, наче я й зараз лежу на днi староi скринi й заглядаю звiдти в хмiльний свiт минулого, вiдблиски якого завше мерехтять надi мною в розумних, прегарних i прехитрих очах Козака.

Мерехтять i мерехтять тi очi надi мною.

Та й ви, читачу, вже бачите iх.

37

Ось вони, ось…

І вiдблиски багаття виграють у них, i жарiють вони, тi прехитрi очi, мов зорi вечоровi, раннi, ще самотнi – в тихому степовому надвечiр’i.

А вогник – ще блiдий, бо й не смеркалось.