З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

Сливе всi портрети Мамая мальовано нiби дитячою рукою, бо й справдi-таки, то був народу нашого дитячий вiк, – а може, й зовсiм не дитячий, а тiльки не дiйшло крiзь лихолiття, майже нiчого не дiйшло до наших днiв, крiм хiба схiднослов’янського дива-дивини – «Слова о полку Ігоревiм», крiм теплого мармуру труни Ярослава, крiм чудових мозаiк та фресок киiвськоi Святоi Софii, крiм галицьких церков i замкiв, крiм десятка лiтописiв, крiм купи книг, друкованих любовно в Киевi, Острозi, Львовi, крiм безлiчi мудренних вiзерункiв на керамiцi, на склi, на золотi, крiм гострих дiамантiв гумору народного, крiм шалу украiнських дум, крiм вiчно живоi пiснi…

Зрештою, старих i прастарих надбань народу Украiни дiйшло до нас таки чимало.

У iнших на той час були вже Калiдаса i Шота Руставелi, Арiстофан i Навоi, Шекспiр i Рабле, Рафаель i Копернiк, а ми, либонь, були ще зовсiм молодi в ту пору, коли з’явилися в народi першi портрети Козака Мамая, але всi вони жили свое некоротке життя, як витвори високого народного мистецтва, нехай ще не зрiлi, нехай не досконалi, але живi й живi…

Чи не на всiх поличчях Козак Мамай – вродливий сiчовик, де трохи старший, де молодший, дядечко невеличкий, кремезний, чорнявий вусань, з козацьким оселедцем, у жупанi – коли багатшому, а коли й простому, здебiльшого з бандурою в руках, щира вдача – спiвак i музика.

На вiдмiнах портрета мальовано всяке причандалля, котре вказувало на Козаковi звички, дiла й пригоди.

Був там i встромлений у землю спис. А до ратища чи до якоiсь дубини прип’ято баского коня; на деревi – шаблюка, бiля нiг – рушниця. І гаман. І шевська справа. І шапка-шлик. І порох у турячiм розi.

Тут же – кварта i чарка. Казанок над вогнем. І ложка, – все, що козаковi бувае потрiбно в походi.

Тут же – довговухий песик.

А над головою – грубезний жарт, солоний дотеп, словесна блискавка, виписанi бiля Козакового рота.

Трохи далi, на другому планi, бували часом i промовистi яви сiчового життя: розправа з ворогами, звитяга й пустощi, взаемне частування оковитою з михайлика чи коряка, а чи й побратимське чубiння з товаришем, а чи й повiшений догори дригом враг i супостат…

Ще далi та вище, над головою в Мамая, подеколи бував i напис.

Часом у чеснiй прозi.

А то вiршований.

Ось так, примiром:

Сидить козак, у кобзу грае,

Що замислить, то все мае.