З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

Ще хлопцем бувши, – менi тодi сповнилось рокiв вiсiмнадцять, – iздив я до Катеринослава (як звали тодi Днiпропетровськ), щоб розпитати про Мамая в Дмитра Івановича Яворницького, невсипущого шукача запорозькоi старовини, найвизначнiшого iсторика Сiчi, що написав з десяток томiв, присвячених iсторii Вiйська Запорозького, збирача пiсень, казок та приказок, мовознавця, етнографа i драматурга, автора iсторичних повiстей та оповiдань, професора i академiка, котрий був другом i товаришем Іллi Юхимовича Репiна: Дмитро Йванович помагав колись великому росiйському художниковi шукати в селах понад Днiпром типи й характери для його майбутньоi картини «Запорожцi пишуть листа султановi», вiн позував художниковi задля образу писаря (в осередку тiеi картини), вiн любовно схороняв десятки етюдiв до тих самих «Запорожцiв» (я тодi iх бачив у його музеi)… Академiк Дмитро Яворницький у своiх безнастанних шуканнях був людиною непосидячою, i саме його заходами iсторiя запорозького козацтва збереглася в своiй неповторнiй красi, – вiн був людиною видатноi працьовитостi, людиною великоi душi, великоi кебети, i я вважаю за щастя, що колись привелося менi тиснути його руку, розмовляти з ним i взнати про мого Мамая щось таке, що мiг розповiсти тiльки вiн, цей поетичний i хитруватий украiнець, котрий i сам скидався iнколи на того ж таки Козака Мамая.

Вiн тодi показував менi i зiбранi в катеринославському музеi кiлька десяткiв дверей, якi сам учений познiмав по старих козацьких хатах Надднiпрянщини, дверей, що на них були новi й новi одмiни образiв Мамая, мальованi простонародними живописцями XVI–XIX столiть.

Багато я ще й потiм бачив усяких парсун Козака, i кожен малював його по-своему, як ось i я малюю свого Мамая тепер.

Всi вони були рiзнi.

Але ж на всiх розмаiтих поличчях був один i той самий запорожець, Козак Мамай.

Той самий украiнський характер.

36

Характер!

Народнi художники малювали Мамая не в сiчi з ворогом, не верхи на конi, а в спокiйнiй, споглядальнiй позi: тiльки зброя лежить напохватi, тiльки лиш кiнь басуе, а сам Козак, схрестивши ноги, спокiйнiсiнько сидить пiд деревом, – бо ж вiн передусiм був чоловiк мирний, якщо, звiсно, його не займали, якщо не зазiхав нiхто на волю й славу простих людей Украiни, – а коли вже й зачiпав Козака хтось, то зразки народного малярства часом являли нам i лють його розплати з ворогами.