Маленькі жінки. Частина 1

Їi зойк у кращому разi походив на писк вiд уколу шпилькою, нiж на покрик страждань i страху.

Вiд споглядання цих потуг Джо стражденно заохкала, а Мег вiдверто засмiялася, тодi як Бет, з цiкавiстю спостерiгаючи за дiйством i навiть забула про хлiб, котрий пiдсмажувала на вогнищi.

– Ох, я зробила все, що могла, тож, коли прийде час вистави i глядачi засмiють ii, не звинувачуйте мене. Емi, спробуй ще, – сказала Джо.

Тим часом репетицiя пройшла гладко. Дон Педро кинув свiтовi виклик – настiльки серйозний, що текст займав цiлих двi сторiнки без жодноi паузи.

Хагар, вiдьма з п’еси, проспiвувала якесь жахливе заклинання над водою з чаклунським зiллям, що булькотiла в казанi. Родрiго зривав своi ланцюги, а Хьюго бився в агонii вiд отруення миш’яком. Вiн тiльки кiлька разiв нестямно скрикнув «Ха! Ха» – i помер.

– Це найкраще, що нам вдавалося, – сказала Мег, коли мертвий лиходiй сiв, потираючи забитий лiкоть.

– Я не уявляю, як можна писати й ставити такi чудовi речi, Джо. Ти просто Шекспiр! – вигукнула Бет, яка вважала, що ii сестри були генiальнi в усьому, за що бралися.

– Та ну, зовсiм не Шекспiр, – скромно вiдповiла Джо. – Хоч менi теж здаеться, що «Прокляття вiдьми», ця трагедiя в мiнiатюрi, вийшла досить непогано. Але моя мрiя – спробувати поставити «Макбет». Та в нас нема реквiзиту для Банко. Сцена вбивства – ось, що мене особливо цiкавить. «Це що, кинджал, чи не його я бачу перед собою?» – процитувала Джо, закотивши очi та схопившись за невидиму повiтряну опору. Так вона уявляла собi виконання трагiчних ролей.

– Нi, це виделка для смаженого хлiба, але замiсть хлiба на нiй чомусь маминi капцi, – вигукнула Мег i репетицiя закiнчилася гучним реготом.

– Рада, що ви такi веселi, моi дiвчатка, – мовив нiжний голос за дверима, й усi актори повернули голови, щоб привiтатися.

До кiмнати увiйшла мати дiвчат. Вона виглядала так, як мають виглядати матерi, з тим самим «я-завжди-зможу-допомогти-тобi» поглядом, теплим, люблячим i просто… чудовим. Вона не була елегантно одягненою, але все видавало в нiй благородну даму.

Дiвчата знали, що сiрий плащ i немодний капелюшок ховали найпрекраснiшу маму у свiтi.

– Ну що, як ви тут сьогоднi? В мене було багато роботи: мали спакувати всi коробки, що завтра поiдуть на фронт. Не вдалося навiть прийти додому на обiд. Мене хтось питав, Бет? Як твiй нежить, Мег? Джо, ти виглядаеш смертельно втомленою. Йди сюди, поцiлуй мене, мила.

Ставлячи всi цi материнськi запитання, панi Марч знiмала намоклi речi.