Маленькі жінки. Частина 1

Їй це сподобаеться. Вони коштують не так вже й дорого, може, залишиться щось i менi на олiвцi, – додала Емi.

– А як ми всi цi речi даруватимемо? – спитала Мег.

– Залишимо подарунки на столi. Потiм приведемо Мармi, щоб вона розгорнула всi цi пакунки. Пам’ятаете, як ми робили це ранiше на свята? – запропонувала Джо.

– Я колись так лякалася, коли, сидячи у крiслi з короною на головi, чекала на подарунки й гостей. І ось, всi приходять, цiлують мене, дарують щось… Менi подобалися цi речi й поцiлунки… Але було страшно, коли ти вiдкриваеш пакунки, а всi на тебе дивляться… – сказала Бет, пiдсмажуючи хлiб для чаю над вогнищем, яке одночасно рум’янило ii щiчки.

– Нехай Мармi думае, що ми купуемо цi речi для себе. Уявляю, як вона потiм здивуеться! Ми маемо поiхати по магазинах завтра ввечерi, Мег. Але в нас залишаеться ще багато клопотiв з п’есою для рiздвяноi ночi, котру нам треба поставити, – мовила Джо, рiшуче крокуючи по кiмнатi. Руки дiвчина склала за спиною, а нiс гордовито задерла вгору.

– Я бiльше не хочу гаяти на це час… Я вже занадто доросла для таких речей, – зауважила Мег, яка, проте, перетворювалась на дитину, коли йшлося про «перевдягання».

– Ти не залишиш цi заняття, я тебе знаю. Не зможеш вiдмовитися вiд бiлоi сукнi, розпущеного волосся та золотистих прикрас. Крiм того, ти найкраща актриса, яку ми маемо, i, якщо ти пiдеш, то це буде кiнець нашим рiздвяним виставам, – сказала Джо. – У будь-якому разi, сьогоднi ми маемо влаштувати репетицiю.

– Але менi потрiбна допомога. Я нiколи не бачила, щоб хтось непритомнiв, i я не знаю, яку позу обрати для падiння, щоб не набити собi синцiв. Може, я просто легко сповзу по стiнi? Тодi я не впаду й не заб’юся. Якщо я не зможу, то краще впаду в крiсло. Це буде витончено. Менi все одно, нехай Хьюго скiльки завгодно наставляе на мене пiстолет, – захищалася Емi.

Дiвчина не була обдарована театральним талантом, але ii обрали на цю роль, бо вона була достатньо мiнiатюрною i злодiй з п’еси мiг легко пiдняти ii – за сюжетом лиходiй виносив дiвчину зi сцени.

– Тодi зробимо ось що, – прийшла на допомогу Джо. – Ходи по сценi помiрно й нерiшуче, заламуй руки та мелодраматично вигукуй: «Родрiго! Врятуй мене! Врятуй мене!».

Емi повторила за сестрою, але жести ii були неприродними й механiчними, а голос звучав пiдiрвано високо.