Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Якщо це буде вдень, то одразу ж, тiльки-но вийде той чоловiк, ви одслоните фiранку на цьому вiкнi в такий-от спосiб.

Вiн показав менi, як я маю одслонити фiранку.

– Ну, а якщо, – провадив далi, – буде вже темно, ви тричi засвiтите i згасите свiтло.

Ми саме сидiли з Яцеком за обiдом, силкуючись обое вдавати невимушених i веселих, коли в передпокоi почувся дзвiнок. Я схопилася як опечена.

Цього разу на порозi стояла якась дiвчина. Вона спитала мене:

– Ви панi Реновицька?

Коли я це потвердила, вона кивнула головою i подала менi невеликий пакуночок.

– Це прислав вам пан майор.

Я просто з передпокою подалася до ванноi кiмнати i сховала пакунок за ванну.

– Що там таке, люба? – спитав Яцек, коли я повернулася до столу.

Я мало не плакала. Ну що було йому вiдповiсти?

– Кожен мае своi прикрощi… – прошепотiла я.

Бiльше вiн нiчого не спитав. Вiн-бо такий делiкатний.

Четвер

Мала такий напад мiгренi, що не допомогли жоднi порошки. Сьогоднi пiд очима в мене темнi кола, i я виглядаю на старшу вiд своiх лiт.

Вирiшила цiлий день провести вдома, у халатi. На п’яту запросила кiлькох знайомих i Тото. Сидiли до сьомоi. Вони видалися менi нудними, а розмови iхнi були такi банальнi та буденнi, що, коли вони пiшли, я вiдчула справжню полегкiсть.

Яцек повернувся до вечерi. Був наче трохи веселiший i дав менi зрозумiти, що його особистi справи можуть повернути на краще. Увесь вечiр вiн був напрочуд милий зi мною. Вiн таки справдi единий чоловiк, якого я можу кохати.

Я навiть сказала йому про це. Це його зворушило не менше, анiж тодi, коли я згодилася вийти за нього замiж.

П’ятниця

Яцек поiхав до Беловежi. Наша прощальна нiч була чудова, i, наче на довершення цiеi ночi, день, що прийшов iй на змiну, теж прекрасний. Зранку випав свiжий снiг. Усе навколо побiлiло. А над бiлим свiтом – блакитне склепiння неба без найменшоi хмаринки. Сонце свiтить так ясно, що аж очi заслiплюе.

Я прокинулася радiсна, з якимось певним передчуттям, що на мене чекае щось напрочуд приемне.

Я не помилилася: ледве я встигла поснiдати (усе було таке смачне!), як подзвонив дядько Альбiн. Я аж скрикнула з подиву, почувши новину: розшукне бюро в Брюсселi натрапило на слiд мiс Елiзабет Норман. Вони там просто генii. Спромоглися виявити, що три роки тому вона мешкала в Бiаррiцi у вiллi «Флора» з мiстером Фолкстоном i сама пiдписувалась як мiсiс Фолкстон. Вони провели там цiлий сезон i вважалися закоханим подружжям.