Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Майор кинув на мене неприязний погляд.

– І все ж я дуже прошу вас не вiдмовити нам у допомозi. Це забере у вас не бiльш як пiвгодини часу.

– Ідеться не про час, – обурилась я, – а про те, що ви хочете зробити з мене полiцiйного шпика.

– Ах, навiщо ж так перебiльшувати! Я просто вважаю, що ви, як добра громадянка польськоi держави, не можете вiдмовити нам у допомозi.

– На жаль, вiдмовляю, – рiшуче сказала я.

Майор розвiв руками.

– Ото бiда, – зiтхнув вiн. – Мабуть, я не вмiю переконувати. Ну що ж… Менi не залишаеться нiчого iншого, як звернутися до вашого чоловiка.

Тут я вже злякалася не на жарт.

– Але ж ви менi обiцяли, що чоловiк нi в якому разi нi про що не дiзнаеться. Менi нема чого перед ним приховувати, але ви розумiете, я не хочу наражати його на прикрощi.

– Я вас розумiю, – перепинив вiн мене. – Але, оскiльки ви ставите мене в безвихiдну ситуацiю, я буду змушений вдатися до цього засобу. Запевняю вас, що кажу це аж нiяк не з метою якогось тиску на вас, а лише в надii, що ваш чоловiк визнае моi докази слушними i схилить вас виконати це прохання.

Я прикусила губу. Що я могла йому сказати? Довелося погодитись. Не можу без огиди думати про те, що чекае на мене завтра.

Середа

Все сталося так, як було передбачено детально розробленим планом. Об одинадцятiй я пiшла до банку. Блiда з хвилювання, я вiдiмкнула дверцята. Руки менi тремтiли. Всерединi справдi були два невеликих пакети. Я сховала iх до кишенi.

Як неприемно, коли за тобою пильнують. Хоч мене й запевняли, що нiщо менi не загрожуе, я вiдчула страх. Нараз менi пригадалися всi гангстерськi та шпигунськi фiльми. Кожну мить звiдкись iзбоку чи ззаду могли пролунати револьвернi пострiли…

Нiчого такого, одначе, не сталося. Я вийшла на вулицю, перейшла на другий бiк. Озирнулася навколо. Позаду мене були звичайнi перехожi, що нiчим не рiзнилися вiд тих, яких я бачила щодня. І все ж я наддала ходи.

Коли я, врештi, опинилася дома, ноги менi пiдтиналися.

Майор узяв у мене пакети, пильно iх оглянув i сказав:

– Я повинен забрати iх з собою. Години за двi ви одержите iх назад.

– Та навiщо вони менi?! – злякано вигукнула я.

– Треба, щоб вони були у вас. Тоннор або сам по них з’явиться, або когось пришле. Од вас вимагаеться лише вiддати цi пакети.