Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

На сходах менi стрiлася вельми гожа жiнка. Я б не звернула на неi уваги, якби не ii запаморочливе вбрання. Жакет trois quart[3 - Три чвертi (франц.).] з шиншили i дуже елегантний чорний капелюшок з яскраво-червоним пером. Коси мала рудi (певна рiч, фарбованi), а своею тендiтною статурою трохи скидалася на Клару Бау.

Я не помилилася: вона йшла до нього. Вiн, либонь, хтозна-який бабiй. Та найгiрше з цього всього те, що я забула взяти Гальщинi листи. Нiчого не вдiеш, доведеться прийти ще раз. Вiн, звiсно, бозна-що про мене подумае, одначе iншоi ради нема.

З дядьковим дорученням я впоралася вельми спритно. Я дала Тото п’ятсот злотих i попрохала його зiграти в покер на мiй кошт, бо менi, мовляв, приснилося, що вiн мае виграти для мене багато грошей. Простодушний Тото не добачив у тiм нiякого пiдступу й залюбки погодився. Навiть пообiцяв того ж таки вечора пiти до картярнi. Гадаю, що п’яти сотень дядьковi вистачить. Вiн зателефонував менi десь о третiй i сказав, що нiяких суттевих новин поки що нема.

На обiдi було щось iз двадцять осiб. Як звичайно, страви подавали пречудовi й вина добiрнi. Я завважила, що Гальшка, попри всi своi солоденькi усмiшки, позирае на мене занепокоено. Нiкчемна лицемiрка! До того ж у неi новий перстенець iз сапфiром. Звiдки б це?

Тiльки-но всi пiдвелися вiд столу i ми з нею залишилися наодинцi, Гальшка пошепки мовила:

– Щось ти менi нiчого не кажеш. Я помираю з цiкавостi. Ти була у нього?

Вона благально зазирала менi в очi, а я, вдаючи байдужiсть, вiдказала:

– Звiсно, що була.

– То що? Ну кажи ж хутчiй!

– Вiн пообiцяв оддати менi твоi листи.

– І ти думаеш, оддасть?

– Гадаю, що так. Тiльки я не подiляю твоеi думки про цього добродiя. Менi вiн не видався шалапутом. Цiлком культурна людина i поводиться як джентльмен.

В Гальщиних очах блиснув неспокiй.

– Ти довго у нього була?

– Кiлька хвилин.

Це ii нiби заспокоiло.

– О моя люба! Тим-то ти й не подiляеш моеi думки. От якби ти знала його так, як я…

Я знизала плечима.

– О, можеш повiрити, менi це байдуже. Вiн справдi гарний з себе, але ж ти добре знаеш, що я вiрна Яцековi.

Я зумисне проказала це з притиском, щоб подратувати ii.

– А в який спосiб вiн поверне тi листи?

– Можеш не турбуватися, – вiдказала я. – Спосiб не мае значення. Можу послати до нього Юзефа або першого-лiпшого розсильного. – Я трохи помовчала й додала: – А може, й сама до нього пiду.

Гальшка уiдливо посмiхнулася.