Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

– Я бачу, це посередництво не вельми тобi прикре…

– Ти ж добре знаеш, що задля тебе я ладна на все. Той добродiй начебто дуже засмутився, але ти, певне, рада, що вже нiколи його не побачиш?

– Чому це я нiколи його не побачу? – здивувалася Гальшка.

– Як чому? – запитала я. – Адже ж це ясно як божий день. Повернувши листи, вiн не зможе бiльш примусити тебе ходити до нього.

– Ах, звiсно! – схаменулася Гальшка. – Звiсно, що так. У кожному разi, я тобi безмежно вдячна, Ганечко.

Ще зранку я звелiла Юзефовi ретельно записувати, хто нам телефонував, i, повернувшись, насамперед перебiгла очима всi записи на папiрцi.

Незважаючи на пiзню годину, я мусила розбудити Юзефа. Вiн сказав, що з «Брiстоля» дзвонив портье i запитував, коли повертаеться пан Реновицький.

Нарештi якийсь певний слiд! Очевидно, портье телефонував за ii дорученням. Я одразу попередила, що завтра не обiдатиму й не вечерятиму вдома. Маю бути в «Брiстолi».

Недiля

Десь перед десятою подзвонив Тото i запропонував поiхати з ним на прогулянку до Яблонноi. Я залюбки згодилась. В його величезному «мерседесi» iдеш, як у колисцi.

Коли я сiла обiч Тото, вiн витяг з кишенi пачку банкнотiв i, переможно усмiхаючись, подав менi.

– Що це таке? – здивувалась я.

– Виграш, – вiдказав вiн. – Ти мала слушне передчуття. Карта менi йшла, як у казцi. Всiх понакривав, навiть отого твого шалапутного дядечка. Тепер нiколи не сяду грати, не взявши в тебе якогось дрiб’язка на щастя.

– Тото! Ти справдi виграв? – не вiрила я своiм очам.

– Слово честi, – засмiявся вiн. – Понад три тисячi.

Я не хотiла брати грошi. Казала, що не маю на них нiякого права, бо то вiн iх виграв. Зрештою, погодилася на те, щоб вiн зi мною подiлився, але вiн зробив ображену мiну i запротестував:

– Я грав на твоi грошi, грав для тебе i на твое щастя. Виграш належить тобi. Якщо не вiзьмеш грошi, я викину iх у вiкно.

Що ж я мала дiяти? Зрештою, такi грошi на дорозi не валяються.

Трохи подумавши, я спитала Тото:

– А той пан Альбiн Нементовський багато програв?

– Не знаю, не звернув уваги. Думаю, що небагато, якихось кiлька сот злотих. Вiн нiколи не ризикуе, хоч грае чудово. І знаеш що? Тепер я вже не вiрю тим плiткам, що ходять про нього. Якби вiн був шулером, то, напевне, не програв би.

Сказати правду, я аж надто добре знала, що Тото помиляеться.