Князь Ігор

– Багато iх?

– Багато… Може, три сотнi веж, а може, й п’ять…

– Де твоi люди? Вони не сполохають ненароком половецьку сторожу?

– Нi, я наказав вiдiйти i заховатися в байрацi… Там залишився за старшого мiй син Кун, вiн хоч i молодий, але хитрий, досвiдчений воiн, – не пiдведе!

– Гаразд, Аяпе, iдь до свого десятка i пильно слiдкуй! Якщо пощастить, матимеш подвiйну здобич… Та скажи сотниковi Аббазу, щоб поставив сотню в засiдку!

– Дякую, хане, – розпливлися в радiснiй усмiшцi рiдкi сивуватi вуса десятника.

– Пощастить нам, пощастить!

Кунтувдей негайно послав гiнцiв до сторожi, щоб далi не йшла i не сполохала половцiв, а до Ігоря – щоб швидше пiдтягував рать.

Залишивши обоз, Ігор звелiв дружинникам i воям пересiсти на свiжих запасних коней i швидко повiв iх до рiчки Хирii. Вiн був радий, що чуття не обмануло його. Велика орда чи невелика зустрiлася – це вже було не так важливо. Швидше всього, що невелика. Та коли ii побити, взяти в полон, то слава розiйдеться по всiй Руськiй землi, а в Половецькiй буде плач i стогiн великий.

І Кончак зрозумiе, що це помста за його напад на Дмитрiв.

Руська рать розтягнулася по чолу[29 - По фронту.] на кiлька поприщ. Ігор вирiшив оточити половцiв з усiх бокiв i притиснути до рiчки.

Атаку розпочав Кунтувдей. Його сотнi разом iз полком князя Всеволода раптово з’явилися на горбах, що залягли понад широкою рiчковою долиною, i з гиком та свистом помчали вниз, де чорнiли гостроверхi половецькi вежi.

В долинi пролунали жахливi крики.

Залементували жiнки, заверещали дiти, чоловiки поспiхом запрягали коней, iншi стрибали в сiдла i шикувалися бойовим строем, щоб узяти в шаблi несподiваних нападникiв.

Та коли вслiд за чорними клобуками i дружиною трубчевцiв та курян на горбах показалися дружини Ігоря, Святослава, Володимира та Всеволода Чермного, половцi зрозумiли, що единий iхнiй порятунок – втеча. Хто встиг запрягти коней, хто погнав навпростець через рiчку, не дивлячись на те, що лiд уже був покритий водою. Іншi хапалися, поспiшали, але, так i не встигнувши запрягти, кидали напризволяще все: вежi, коней, худобу, одяг, брали на руки малих дiтей i тiкали хто куди.

А загiн вершникiв, оголивши шаблi, навскач помчав понад берегом на пiвдень, сподiваючись прорвати праве крило урусiв.

Ігор зупинився з охоронною сотнею на пригiрку. Звiдси було добре видно все половецьке кочовище. Воiни Кунтувдея i Всеволода Трубецького вже наздоганяли втiкачiв, рубали мечами, кололи списами.