Князь Ігор

Довкола наметiв у два ряди поставленi сани – голоблями в поле на випадок несподiваного нападу. На санях – зброя, кольчуги, щити, сухарi, крупи, солонина, заморожене м’ясо, овес… Довкола не вгавае тисячоголосий людський гомiн та кiнське iржання.

А воi все прибувають i прибувають.

Великi князi Святослав i Рюрик ждуть з Чернiгова князя Ярослава з дружиною. Святославовi не терпiлося побачитися з братом – виiздив назустрiч у поле, за Ольжичi. Той прибув лише надвечiр. Без вiйська, з невеликою дружиною для охорони.

Святослав глянув – потемнiв на лицi. Невже i цього разу любий братик приготував якусь каверзу? Це вже не вперше. Як тiльки посiв пiсля нього чернiгiвський стiл, так i став гнути по-своему – сторонитися старшого брата, заводити дружбу з Ігорем та Всеволодом, вiдокремлюватися вiд Киева, ухилятися вiд спiльних походiв на половцiв, загравати з ними i навiть укладати якiсь там угоди… Хотiлося Святославу сказати рiзке слово, але стримався, тiльки подумав: «Ох, брате, брате! Невже заздриш менi? Невже i тебе, як iнших, спокушае великокнязiвський стiл? Дурний еси! Не зазнав ти гiркоти мого становища – бути великим князем i мало що могти! Сидiти на золотому столi киiвському, що належав колись великим князям Святославу, Володимиру, Ярославу, Володимиру Мономаху, i вiдчувати себе другорядним князем землi Руськоi! Бо хiба ж зрiвняешся по кiлькостi воiв та по багатству з Ярославом Галицьким чи особливо з Всеволодом, князем Володимиро-Суздальським? Тiльки й слави, що князь великий Киiвський.

Хотiв вiдразу запитати, що трапилося, хотiв рiзке слово мовити, але промовчав. Любив молодшого – на цiлих п’ятнадцять лiт! – брата, любив у ньому свое дитинство, свою молодiсть. Глянув у його хитруватi карi очi – мовчки обняв, поцiлував у шорсткi, покритi iнеем вуса i повiв до натоплених князiвських покоiв.

А там уже заждалися: великий князь Рюрик, сини Святославовi – Всеволод Чермний та Олег, торчеськi хани Кунтувдей та Кулдюр, що зi своiми чорними клобуками сидiли по Росi та Стугнi i за це служили збройно киiвським князям, воевода Андрiй та воевода Роман Нездилович, боярин Славута, старий воевода Тудор.

Пiсля взаемних привiтань сiли до столу.