Князь Ігор

По дорозi до них мав приеднатися переяславський полк…

– Отже, нам теж iти до Лохвицi… Ти готовий, Всеволоде? – запитав Ігор могутнього з виду чорнявого мужа, що сидiв по праву руку вiд нього i спокiйно, нiби мова йшла про якiсь дрiбнi буденнi дiла, обгризав гусяче стегно.

Це був Ігорiв молодший брат, князь Всеволод Трубецький.

– Моi кмети[24 - Кмети – тут: кiннi воiни.] завжди готовi. Два днi на збори – i ми в путi, – вiдповiв Всеволод. – Я з радiстю розiмну своiх коней та й сам погуляю в степу.

– А ти, Святославе, княже Рильський? – повернувся Ігор до молодика у червоному корзнi.

Той розпростав вузькi юнацькi плечi, гордо випростався. На його жовтуватому обличчi пробився ледь помiтний рум’янець, а трохи розкосi очi блиснули молодецтвом.

– Я теж готовий, стрию. Сьогоднi ж помчу до Рильська! А за два днi виступлю до Путивля, де зустрiнуся з тобою i стрием Всеволодом.

– Ну, от про все i домовилися!

Тут пiдвiвся отрок, що сидiв непорушно по праву руку князя Всеволода. Було йому лiт чотирнадцять, але темнi брови i густий темно-русий чуб, зачесаний назад, робили його трохи старшим на вигляд.

– Княже, – промовив вiн деренчливим голосом, що вже втратив дитячу дзвiнкiсть i почав ламатися, – а менi ти дозволиш пiти в похiд?

Ігор пильно глянув на пiдлiтка, i в його очах спалахнула нiжнiсть. Це був його син, первiсток, i любив вiн його бiльше, нiж iнших дiтей.

– Володимире, я радий за тебе. Ти справжнiй Ольгович! – з гордiстю промовив князь, милуючись сином. – Менi приемно, що в тобi живе ратний дух наших предкiв.

Безперечно, ти пiдеш зi мною! Бо вже час починати! Але пiдеш уже не простим воем, а князем, на чолi путивльських стягiв, бо вiднинi Путивль належить тобi!

– Отче, який я радий! – вигукнув княжич захоплено i, пiдбiгши до князя, поцiлував його в плече. – Я сьогоднi ж вирушаю до Путивля! Я зберу свiй полк! Я приготую все, щоб достойно зустрiти князiв у себе в Путивлi!

Потiм наперед виступив Ждан i простягнув Ігорю свiй сувiй.

Ігор почав, як i перший лист, читати вголос.

Святослав Киiвський розповiв про втечу юнака з половецького полону, про зустрiч з Кончаком i Самуiлом. А наприкiнцi радив Ігоревi взяти Ждана на князiвську службу, «понеже отрок мiцний, смiливий i розумний вельми i буде князевi не тягарем, а радiстю, i понеже боярин Славута теж просить за сiе».

Ігор з цiкавiстю оглянув добре скроену постать отрока, так розхваленого Святославом.

– Ти севрюк?

– Севрюк. Я з Путивльськоi волостi, княже.