Украдене щастя (збірник)

Що за притичина? Глядить: двi мишi,

Одна бiлява, друга чорна, пильно,

Запопадно, i ненастанно, й прудко

Гризуть корiння того деревця,

Лапками землю порпають, працюють,

Немов нанятi, щоб його пiдпору

Пiдгризти, пiдкопати, повалити.

І похололо в того чоловiка

На серцi, бо в тiй хвилi лев розжертий

Надбiг над пропасть, i його побачив,

І лютим ревом вiдгомiн збудив.

Не мiг його дiстати, але люто

Глядiв згори, скакав i землю гриз,

Ждучи, аж вiн угору знов пiдлiзе.

І глянув вниз у пропасть чоловiк.

І бачить, що на днi тiеi балки

Страшна гадюка в’еться i широко

Пащеку рознимае, жде лише,

Щоб вiн упав для неi на поталу.

Померкло в головi у чоловiка,

За серце стисло, i холодним потом

Все тiло облилось.

Та враз почув,

Що те, о що опер вiн ноги, якось

Ворушиться. Зирнув, аж пробi! Се

Гадюка, звита в клубок, що в щiлинi

Дрiмала.

Та голос в горлi задушив переляк.

Рад був молиться, та тривога вбила

Побожну думку. Наче труп холодний,

Вiн висiв, певний, що в найближчiй хвилi

Корiння мишi пiдгризуть, гадюка

У ногу вкусить, сил його не стане,

І вниз вiн упаде, змii в пащеку.

А втiм – о диво! На гiлках берiзки

Побачив той нещасний чоловiк

Гнiздо чмелiв. У щiльнику малому

Було там трохи меду, а чмелi

Всi полетiли в поле за пожитком.

І закортiло чоловiка того

Покушать меду. Вiн всiх сил добув,

Пiднявся трохи вгору, i устами

Досяг щiльник, i ссать його почав.

І враз немов рукою вiдняло

Йому вiд серця. Солодощi меду

Заставили його про все забути:

Про льва, що вив йому над головою,

Про мишi, що його пiдпору гризли,

І про дракона, що внизу грозив,

І про гадюку, що у стiп сичала.

Про все, про все забув той чоловiк,

Найшовши в тих краплинах медових

Несказанну, високу розкiш раю.

Готама Будда[86 - Будда (санскр. букв. просвiтлений; справжне iм’я Сiддхартха Гаутама) (623—544 до Р. Х.) – iндiйський царевич, що внаслiдок духового самовдосконалення сягнув божественного просвiтлення; засновник аскетичного релiгiйно-фiлософського вчення – буддизму. В уста Будди І.