Украдене щастя (збірник)

– № 1, 2), у якiй автор, аналiзуючи поезii збiрки «З вершин i низин», назвав один iз ii циклiв – «Зiв’яле листя» – «об’явом декадентизму в украiнсько-руськiй лiтературi». Хоча критик таким чином прагнув пiдкреслити модерний характер та мистецьку майстернiсть майбутньоi «лiричноi драми», позицiонувати ii в контекстi загальноевропейських лiтературно-естетичних тенденцiй зламу ХІХ—ХХ ст., Франко сприйняв його оцiнку як закид у занепадницьких настроях. Свою позицiю В. Щурат детальнiше розтлумачив у статтi «Поезiя зiв’ялого листя в виду суспiльних завдач штуки» (Зоря.

Я декадент? Се новина для мене!

Ти взяв один з мого життя момент,

І слово темне пiдшукав та вчене,

І Русi возвiстив: «Ось декадент!»

Що в моiй пiснi бiль, i жаль, i туга —

Се лиш тому, що склалось так життя.

Та е в нiй, брате мiй, ще нута друга:

Надiя, воля, радiсне чуття.

Я не люблю безпредметно тужити

Нi шуму в власних слухати вухах;

Поки живий, я хочу справдi жити,

А боротьби життя менi не страх.

Хоч часто я гiрке й квасне ковтаю,

Не раз i прiв, i мерз я, i охрип,

Та ще ж оскомини хронiчноi не маю,

Катар кишок до мене не прилип.

Який я декадент? Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мiй поклик: праця, щастя i свобода,

Я хлопський син, пролог, не епiлог.

Я з п’ющими за плiт не виливаю,

З iдцями iм, для бiйки маю бук,

На празнику життя не позiваю,

Та в бiдностi не опускаю рук.

Не паразит я, що дурiе з жиру,

Що в буднi тiлько й дума про процент,

А для пiсень на «шрррум» настроiть лiру.

Який же я, до бiса, декадент?

МОЇЙ НЕ МОЇЙ

Поклiн тобi, моя зiв’яла квiтко,

Моя розкiшна, невiдступна мрiе,

Остатнiй се поклiн!

Хоч у життю стрiчав тебе я рiдко,

Та все ж менi той спогад серце грiе,

Хоч як болючий вiн.

Тим, що мене ти к собi не пустила,

В моiх грудях зглушила i вгасила

Любовний дикий шал,

Тим ти в душi, сумнiй i одинокiй,

Навiк вписала ясний i високий

Жiночий iдеал.

І нинi, хоч нас дiлять доли й гори,

Коли на душу ляжуть злii змори,

Тебе шука душа,

І до твоеi грудi припадае,

У стiп твоiх весь свiй тягар скидае,

І голос твiй весь плач ii втиша.