Украдене щастя (збірник)

Сурми бойовi не грають,

i панцирики не дзвонять,

тiлько смуток навiвають,

верби вiття низом клонять.

Тiлько в мряцi тонуть села,

i уява мари плодить;

тiлько дума невесела,

мов жебрак, по душах ходить.

* * *

Над великою рiкою на скалi крутiй сиджу

i, затоплений у мрiях, в воду биструю гляджу.

Валом хвилi, валом хвилi пруться, плещуть, миготять,

сонце грае, прибережнi верби вiттям iх пестять.

Із-за закрута одного враз дараба виплива —

зiллям, зеленню повита, плеще, грае, мов жива.

Керма тихо хвилi крае, не булькоче, не скрипить,

i керманич молоденький, мов мальований, стоiть.

На дарабi гра музика, чути спiви голоснi,

брязкають чарки блискучi, ллються вина запашнi,

сяють очi молодii серед жартiв i розмов…

Смiх i спiви… Се гуляють Радощi, Краса, Любов.

Я поглянув, i зiтхання пiднiмае грудь мою.

О, моi юнацькi мрii, пiзнаю вас, пiзнаю!

Скiлько вас з розпучним криком i слiзьми я доганяв —

на весiльную дарабу я нiколи не попав.

Нi, тепер уже за вами не погоню я услiд!

Прощавайте! Своiм блиском ви молодших веселiть.

Смiх, i спiви, i музика ще бринять, немов по склi,

i за закрутом дараба звiльна щезла в синiй млi.

Знов затоплений у мрiях я гляджу на бистрину.

Що се плещуть, миють хвилi? Наче бiлу грудь снiжну!..

Мов рожевi любi руки… шийку круглу… i лице…

Ох, адже я знав, здаеться, цiлував лице отсе!

Се ж вона, вона, чий образ тузi втихнуть не дае!

Се те тихе нездобуте щастя вбогее мое!

Вбите! Втоплене!.

щоб ловити щастя-трупа… Мрiя приснула моя.

* * *

Нiч. Довкола тихо, мертво.

Там в долинi мiсто спить

у осiннiй млi холоднiй;

тiлько глухо десь кипить

у далекiм середмiстю

спiзнених фiякрiв рух.

У тишi при лампi звiльна

розвивае крила дух,

отрясаеться з тих вражень,

що, мов курява, за дня

облягають серце й думку,

в душу тиснуться до дна.

Всi буденнii тривоги,

всiх турбот i бажань рiй,

всi успiхи з жалом скрухи,

скошенi квiтки надiй,

вся душная атмосфера

розвiваесь, наче мгла,

що в осiнню нiч холодну

сонний город облягла.

І стае щораз яснiше

в сконцентрованiй душi,

щось, мов тихий дзвiн, лунае

у нутрi серед тишi,

i якась недовiдома

там гармонiя встае,

мов у гаi свисти дроздiв,

гiлка гiлцi подае.