Украдене щастя (збірник)

Далеко над сподiвання дiтей

Тяжкою вийшла й довгою дорога

До сонячних палат. І трави, й ниви,

І небо, й сонце – все, усе змiнилось

У хлопчика в очах. Лиш не змiнилась

Подруга та, провiдниця його.

Щебетання ii, веселе, любе,

І усмiх, i надiя невгасима —

Се та жива струя, що в’яже в серцi

День нинiшнiй з вчорашнiм i грядущим.

І цiль iх не змiнилась за той час,

Лиш виросла, розвилась, роз’яснилась.

І ось великим шляхом многолюдним

Посеред тиску, свару й товкiтнi

Ідуть вони, ховаючи у грудях

Дитячi серця, як найкращий скарб.

Минае iх гордий, надутий дурень —

І розсмiесь; мина пишний вельможа —

То i не гляне; зустрiне мужик —

То в спрагу дасть погожоi води

Напитися, i стежечку покаже,

І пiдночуе, в сльоту захистить.

Вони ж, побравшися за руки, тихо

І радiсно, без огляду й тривоги,

Ідуть навстрiчу сонцю золотому.

Із роздiлу «Профiлi i маски»

ПОЕЗІЯ

В життю, мов на шляху, лиць сотнi стрiчаеш,

Та в поспiху iх безучасно лишаеш.

Часом лиш попадесь лице характерне,

Що взiр поневолi до себе приверне.

Зирнеш, заговориш i стиснеш за руку —

Найближча хвилина приносить розлуку.

Та довго ще в тямцi вiдтiль i вiдсiль

Не раз визирае приязний профiль.

Та де з ким тiснiше злучив тя шлях долi

Чи в бою, чи в працi на рiдному полi.

Живеш поруч нього, смiешся i плачеш,

Здаеться, всi думи в душi його бачиш.

Здаеться, все ясне, i гнiв його й ласка, —

Аж глянеш пильнiше: все маска i маска.

Лиш маску ти знаеш, ii ти любив,

Що криесь за нею – i хто ж се зглубив?

Часом лиш припадок ту маску вiдхилить —

Зирнеш i жахнешся: «Чи взiр мене милить?

Чи знав я сю постать, чи бачив уже?

Лице мов знайоме, та зовсiм чуже!»

Профiлi i маски – ось поле розлоге!

Ось все, що дае нам життя наше вбоге.

І вбогi жили б ми, понурi, як мари,

Якби не поезii дивнii чари.

Вона тi профiлi хапа на льоту,

Дае iм безсмертне життя, теплоту;

Всi маски свобiдно вона вiдхиляе

І в душах, мов в книзi, вигiдно читае.

Укритее щастя, мов мати дитину,

Вона обгортае у теплу ряднину.

Незримii сльози, що плаче душа,

Вона поцiлуем своiм осуша.

Із циклу «Украiна»

МОЯ ЛЮБОВ

Вона так гарна, сяе так

Святою чистою красою,

І на лицi ярiе знак

Любови, щирости, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стiлько лиха

Знесла, що квилить лихо те

В ii кождiськiй пiснi стиха.