Украдене щастя (збірник)

А днесь Тобi в замiну милу

За труд Твiй щирий шлем привiт;

Життя свое, всю нашу силу

На той кладемо заповiт:

Що доки тиснуть нас окови

І кривда гнобить руський люд,

Не згине в нас огонь любови,

Не пропаде наш щирий труд.

БОЖЕСЬКЕ В ЛЮДСЬКІМ ДУСІ

Коли Ти в свiт слав рiд людський,

Життя людей зробив борбою,

Свою Ти божеськiсть iм дав —

Дух, творчу силу iз любвою.

Людськее серце грiх сплямив

І роз’еднав людей з Тобою,

І помрачилась в iх серцях

Та творчiсть духа iз любвою.

Та встало свiтло по тьмi ночi,

Ти поеднав людей з собою,

Нове життя у свiт живий влила

Знов творчiсть духа iз любвою.

Дух наш iз Твого духа родом

І вiчно зв’язаний з Тобою,

А вiчнii огнива тi —

Лиш творчiсть духа iз любвою.

КОЛЯДА

(Руським господарям)

І

Гей, як то було iз первовiку —

Гей, дай Боже! —

В Господа Бога дiточок много,

А межи ними не двi зiрницi,

Не двi зiрницi, а двi сестрицi.

[Зазвав iх Господь та перед себе][20 - Пропущений рядок вiдновлено за першопублiкацiею «Коляди» у збiрцi «Баляди i розкази» (Львiв, 1876.

«Час вам, дiтоньки, в свiт розiйтися.

Ось тут даю вам хату й палату,

Ось тут даю вам плуг i шабельку, —

Все те даю вам та до вибору».

Сестра молодша, бач, цiкавiша:

Швидше сягнула, палату взяла.

Старшiй сестрицi хата зiстала.

Сестра молодша, бач, цiкавiша:

Скорше сягнула, шабельку взяла.

Старшiй сестрицi плуг полишала.

І розiйшлися у свiт сестрицi,

І стали жити близько при собi,

Близько при собi, напроти себе.

Старша сестриця в бiднiй хатинi,

Молодша – в яснiй, пишнiй палатi;

Старша сестриця землицю оре

І засiвае ярее жито,

А ii ниви золотом вкритi;

Молодша ходить, шаблев воюе,

Золото, срiбло в палату зносить.

Довго жили так обi сестрицi,

Довго жили так, не сварилися.

Сестра молодша, хоч много мала,

Стала украдком завидувати

Ярого жита, проса й пшеницi,

Що росли буйно в ii сестрицi.

ІІ

Ой, як то було iз первовiку, —

Гей, дай Боже! —

Як жиди Христа на муки брали,

На муки брали, на хрест розп’яли, —

Пречиста Дiва весь свiт сходила,

Весь свiт сходила, сина глядiла,

Гiркii сльози все проливала,

Бiлii ручки з жалю ламала.

А де упаде ii сльозонька,

Там тобi стане зимна криниця;

Де бiлi ручки з жалю заломить,

Там тобi стане шумна дiброва,

Шумна дiброва з вiтром говорить.